Романенко Прокіп Логвинович

Прокіп Логвинович Романенко (25 лютого 1897(18970225), хутір Романенки Роменського повіту Полтавської губернії, тепер село Хустянка Конотопського району Сумської області — 10 березня 1949, місто Москва, тепер Російська Федерація) — радянський військовий діяч, генерал-полковник (15.07.1944). Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання (в 1946—1949 роках).

Романенко Прокіп Логвинович
Народився 25 лютого 1897(1897-02-25)
хутір Романенки Роменського повіту Полтавської губернії, тепер село Хустянка Конотопського району Сумської області
Помер 10 березня 1949(1949-03-10)[1] (52 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  УНР
 СРСР
Національність українець
Діяльність військовослужбовець, політик
Alma mater Військова академія імені М. В. Фрунзе
Учасник Перша світова війна, німецько-радянська війна, Громадянська війна в Росії, Громадянська війна в Іспанії і радянсько-фінська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР
Військове звання генерал-полковник і Прапорщик
Партія ВКП(б)
Нагороди

Біографія

Народився в селянській родині.

У 1914 році добровільно вступив на військову службу до 14-го Оренбурзького козачого полку російської армії. Учасник Першої світової війни, воював на Південно-Західному фронті. 19 квітня 1915 року поранений кулею в шию. Лікувався у військовому госпіталі Політехнічного товариства, після лікування продовжив військову службу.

У 1917 році закінчив 5-у Київську школу прапорщиків, призначений молодшим офіцером (командиром півроти) у 155-й запасний піхотний полк в місті Царицині. Демобілізований з армії в січні 1918 року.

У січні 1918 року обраний членом Благодатненського волосного виконкому Ставропольської губернії, тоді ж вступила до місцевого загону Червоної гвардії. З березня 1918 року був Благодатненським волосним військовим комісаром, а у червні 1918 року сформував та очолив об'єднаний «летючий» червонопартизанський загін та боровся з ним проти військ Добровольчої армії. У серпні 1918 року загін був розгорнений в 4-й Ставропольський полк, який з вересні 1918 року входив до складу 2-ї Північно-Ставропольської дивізії як 12-й стрілецький полк.

З червня 1919 року — командир ескадрону та помічник командира 33-го кавалерійського полку РСЧА.

Член РКП(б) з січня 1920 року.

У червні 1920 року призначений командиром 33-го кавалерійського полку 6-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії РСЧА. Воював із білокозаками та частинами Кавказької армії генерала Антона Денікіна в Ставропольській губернії. З травня до серпня 1920 року в складі дивізії воював на львівському напрямку Південно-Західного фронту, а восени 1920 року брав участь у боях з військами генерала Врангеля у Північній Таврії та Криму.

З травня 1921 року — командир 83-го кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії Північно-Кавказького військового округу.

З вересня 1924 року — командир 59-го кавалерійського полку, з серпня 1925 року — військовий комісар 59-го кавалерійського полку 10-ї Майкопської кавалерійської дивізії.

У 1925 році закінчив кавалерійські курси удосконалення командного складу в Ленінграді.

З вересня до жовтня 1926 року — командир 1-го окремого запасного ескадрону.

З жовтня 1926 до грудня 1928 року — командир 59-го кавалерійського полку 10-ї Майкопської кавалерійської дивізії.

З грудня 1928 року — командир, з лютого 1930 року — військовий комісар 10-го Верхньоуральського кавалерійського полку Червоного козацтва в складі 2-ї Червонокозацької дивізії.

У 1930 році закінчив Курси удосконалення вищого начальницького складу при Військовій академії РСЧА імені Фрунзе та відразу був зарахований до самої академії.

У травня 1933 року закінчив Військову академію РСЧА імені Фрунзе.

У травні 1933 — січні 1935 року — помічник начальника 3-го відділу Управління механізації та моторизації РСЧА.

У січні 1935 — квітні 1937 року — начальник штабу 13-ї механізованої бригади в Московському військовому окрузі.

У квітні 1937 — лютому 1938 року — командир і військовий комісар 11-ї механізованої бригади Ленінградського військового округу.

Брав участь у Громадянській війні в Іспанії, як радянський радник в іспанській республіканській армії.

З лютого 1938 року — командир 7-го механізованого корпусу Ленінградського військового округу, в травні 1938 року перетвореного в 10-й танковий корпус. Брав участь у боях радянсько-фінської війни 1939—1940 років.

У травні — червні 1940 року — командир 34-го стрілецького корпусу Північно-Кавказького військового округу.

У червні 1940 — січні 1941 року — командир 1-го механізованого корпусу Північно-Кавказького військового округу.

У січні 1941 — травні 1942 року — командувач 17-ї армії Забайкальського військового округу (фронту).

Учасник німецько-радянської війни з травня 1942 року.

У травні — вересні 1942 року — командувач 3-ї танкової армії Західного фронту.

У вересні — листопаді 1942 року — заступник командувача військ Брянського фронту.

У листопаді — грудні 1942 року — командувач 5-ї танкової армії Південно-Західного фронту.

15 січня — 12 лютого 1943 року — командувач 2-ї танкової армії Брянського фронту.

З лютого 1943 до 15 грудня 1944 року — командувач 48-ї армії на Брянському, Центральному, Білоруському, 1-му Білоруському, 2-му Білоруському фронтах.

9 липня 1945 — 18 лютого 1947 року — командувач військ Східно-Сибірського військового округу.

З лютого 1947 року навчався на Вищих академічних курсах при Вищій військовій академії імені Ворошилова. Після їх закінчення в грудні 1947 року зарахований слухачем на 2-й основний курс академії, який закінчив у 1948 році.

Помер після тривалої важкої хвороби 10 березня 1949 року в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Звання

Нагороди

Джерела

Примітки
  1. Романенко Прокофий Логвинович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.