Романенко Прокіп Логвинович

Прокіп Логвинович Романенко (25 лютого 1897(18970225), хутір Романенки Роменського повіту Полтавської губернії, тепер село Хустянка Конотопського району Сумської області 10 березня 1949, місто Москва, тепер Російська Федерація) радянський військовий діяч, генерал-полковник (15.07.1944). Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання (в 1946—1949 роках).

Романенко Прокіп Логвинович
Народився 25 лютого 1897(1897-02-25)
хутір Романенки Роменського повіту Полтавської губернії, тепер село Хустянка Конотопського району Сумської області
Помер 10 березня 1949(1949-03-10)[1] (52 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  УНР
 СРСР
Національність українець
Діяльність військовослужбовець, політик
Alma mater Військова академія імені М. В. Фрунзе
Учасник Перша світова війна, німецько-радянська війна, Громадянська війна в Росії, Громадянська війна в Іспанії і радянсько-фінська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР
Військове звання генерал-полковник і Прапорщик
Партія ВКП(б)
Нагороди

Біографія

Народився в селянській родині.

У 1914 році добровільно вступив на військову службу до 14-го Оренбурзького козачого полку російської армії. Учасник Першої світової війни, воював на Південно-Західному фронті. 19 квітня 1915 року поранений кулею в шию. Лікувався у військовому госпіталі Політехнічного товариства, після лікування продовжив військову службу.

У 1917 році закінчив 5-у Київську школу прапорщиків, призначений молодшим офіцером (командиром півроти) у 155-й запасний піхотний полк в місті Царицині. Демобілізований з армії в січні 1918 року.

У січні 1918 року обраний членом Благодатненського волосного виконкому Ставропольської губернії, тоді ж вступила до місцевого загону Червоної гвардії. З березня 1918 року був Благодатненським волосним військовим комісаром, а у червні 1918 року сформував та очолив об'єднаний «летючий» червонопартизанський загін та боровся з ним проти військ Добровольчої армії. У серпні 1918 року загін був розгорнений в 4-й Ставропольський полк, який з вересні 1918 року входив до складу 2-ї Північно-Ставропольської дивізії як 12-й стрілецький полк.

З червня 1919 року — командир ескадрону та помічник командира 33-го кавалерійського полку РСЧА.

Член РКП(б) з січня 1920 року.

У червні 1920 року призначений командиром 33-го кавалерійського полку 6-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії РСЧА. Воював із білокозаками та частинами Кавказької армії генерала Антона Денікіна в Ставропольській губернії. З травня до серпня 1920 року в складі дивізії воював на львівському напрямку Південно-Західного фронту, а восени 1920 року брав участь у боях з військами генерала Врангеля у Північній Таврії та Криму.

З травня 1921 року — командир 83-го кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії Північно-Кавказького військового округу.

З вересня 1924 року — командир 59-го кавалерійського полку, з серпня 1925 року — військовий комісар 59-го кавалерійського полку 10-ї Майкопської кавалерійської дивізії.

У 1925 році закінчив кавалерійські курси удосконалення командного складу в Ленінграді.

З вересня до жовтня 1926 року — командир 1-го окремого запасного ескадрону.

З жовтня 1926 до грудня 1928 року — командир 59-го кавалерійського полку 10-ї Майкопської кавалерійської дивізії.

З грудня 1928 року — командир, з лютого 1930 року — військовий комісар 10-го Верхньоуральського кавалерійського полку Червоного козацтва в складі 2-ї Червонокозацької дивізії.

У 1930 році закінчив Курси удосконалення вищого начальницького складу при Військовій академії РСЧА імені Фрунзе та відразу був зарахований до самої академії.

У травня 1933 року закінчив Військову академію РСЧА імені Фрунзе.

У травні 1933 — січні 1935 року — помічник начальника 3-го відділу Управління механізації та моторизації РСЧА.

У січні 1935 — квітні 1937 року — начальник штабу 13-ї механізованої бригади в Московському військовому окрузі.

У квітні 1937 — лютому 1938 року — командир і військовий комісар 11-ї механізованої бригади Ленінградського військового округу.

Брав участь у Громадянській війні в Іспанії, як радянський радник в іспанській республіканській армії.

З лютого 1938 року — командир 7-го механізованого корпусу Ленінградського військового округу, в травні 1938 року перетвореного в 10-й танковий корпус. Брав участь у боях радянсько-фінської війни 1939—1940 років.

У травні — червні 1940 року — командир 34-го стрілецького корпусу Північно-Кавказького військового округу.

У червні 1940 — січні 1941 року — командир 1-го механізованого корпусу Північно-Кавказького військового округу.

У січні 1941 — травні 1942 року — командувач 17-ї армії Забайкальського військового округу (фронту).

Учасник німецько-радянської війни з травня 1942 року.

У травні — вересні 1942 року — командувач 3-ї танкової армії Західного фронту.

У вересні — листопаді 1942 року — заступник командувача військ Брянського фронту.

У листопаді — грудні 1942 року — командувач 5-ї танкової армії Південно-Західного фронту.

15 січня — 12 лютого 1943 року — командувач 2-ї танкової армії Брянського фронту.

З лютого 1943 до 15 грудня 1944 року — командувач 48-ї армії на Брянському, Центральному, Білоруському, 1-му Білоруському, 2-му Білоруському фронтах.

9 липня 1945 — 18 лютого 1947 року — командувач військ Східно-Сибірського військового округу.

З лютого 1947 року навчався на Вищих академічних курсах при Вищій військовій академії імені Ворошилова. Після їх закінчення в грудні 1947 року зарахований слухачем на 2-й основний курс академії, який закінчив у 1948 році.

Помер після тривалої важкої хвороби 10 березня 1949 року в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Звання

Нагороди

Джерела

Примітки

  1. Романенко Прокофий Логвинович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.