Роменський Юрій Михайлович

Народився в Мінгечаурі, куди його батька-військового було переведено після війни для участі у будівництві ГЕС. У юності грав за дворову команду «Зірочка», разом з якою вийшов до фіналу турніру «Шкіряний м'яч», де у фіналі, що проходив у Горькому, його команда поступилася лише юним футболістам з Грузії. Пізніше Юрій став першим учасником турніру, що зіграв у вищій лізі, за що й отримав спеціальний приз. Першим тренером футболіста був Баба Ханларович Мустафаєв. Саме він поставив Юрія у ворота, хоча Роменському більше подобалося грати в атаці (пізніше він навіть епізодично з'являвся у полі, виступаючи за «Нефтчі» та «Чорноморець», і навіть двічі відзначився під час турне одеситів Таїландом). Після «Зірочки» грав певний час за мінгечаурський «Текстильник».
У 1971 році Алекпер Мамедов, тодішній тренер бакинського «Нефтчі», запросив молодого воротаря до своєї команди. Проте основним кіпером на той час був Сергій Крамаренко, а Роменський задовольнявся роллю лише третього воротаря. Однак у сезоні 1972 року «Нефтчі» вилетів до першої ліги і новим тренером команди став Валентин Хлистов. В тому сезоні і двох наступних Юрій з'являвся на полі нерегулярно, однак уже в 1975 витіснив зі складу Крамаренка. Наступного року бакинський клуб зайняв друге місце у першій лізі та виборов путівку у вищу.
У 1977 році Роменський отримав важку травму меніска, його було прооперовано в Москві і Юрій оголосив керівництву «Нефтчі», що завершує кар'єру та переїжджає жити до Одеси, звідки була родом його дружина. Відновившись після травми, Роменський приєднався до одеського «Чорноморця», проте виникли певні труднощі у зв'язку з призовом воротаря до армії. Певний час він змушений був переховуватися у бабусі, допоки секретар Одеського обкому КПРС Костянтин Іванович Масик допоміг вирішити цю проблему. Завдяки цьому голкіпер провів сезон 1978 року в «Чорноморці». Однак згодом проблеми з армією почалися знову й перед Роменським постав вибір — перехід до ЦСКА чи служба у Збройних Силах звичайним солдатом. Виручив Юрія тренер київського «Динамо» Валерій Лобановський, який узгодив перехід одеського воротаря до свого клубу.
Перші два сезони в «Динамо» Роменський провів як основний голкіпер, відзначившись впевненою та надійною грою і пропустивши всього 40 м'ячів у 63 матчах. А у 1980 році він встановив непересічне досягнення, протримавши свої ворота «на замку» протягом 1098 хвилин поспіль! Однак уже по ходу сезону 1981 Роменський підхопив запалення легень, а за його відсутності добре зарекомендував себе молодий Михайло Михайлов. Після хвороби Юрій довго не міг набрати форму і врешті-решт залишив клуб, зігравши в тому сезоні всього 9 матчів.
Прийнявши пропозицію «Чорноморця», воротар вдруге опинився в одеському клубі, щоправда, в першому сезоні провів лише три матчі, зате у двох наступних був основним голкіпером клубу. Причиною завершення кар'єри стала травма коліна, яку він намагався лікувати в Києві у відомого спеціаліста Віталія Левенця. Однак, коли після операції у Роменського почався запалювальний процес — відслоєння хряща, Левінець наполегливо порекомендував футболісту завершили активні виступи, на що той погодився.

У складі збірної СРСР Юрій Роменський провів п'ять матчів (три матчі у 1978[2] році, інші у 1979[3]) і пропустив 2 м'ячі, причому перші три гри припали на турне збірної СРСР Японією, тож суперником в усіх цих матчах була саме головна команда цієї країни. Цікаво, що у двох іграх з японцями та у матчі з данцями Роменський виходив на заміну.

Матчі Юрія Роменського за національну збірну СРСР
#	Дата	Місце	Стадіон	Суперник	Рахунок	Турнір
01.	19.11.1978		«Комазава Олімпік», Токіо	Японія	1-4	Товариський матч
02.	23.11.1978		«Комазава Олімпік», Токіо	Японія	1-4	Товариський матч
03.	26.11.1978		«Комазава Олімпік», Токіо	Японія	0-3	Товариський матч
04.	27.06.1979		«Ідретспаркен», Копенгаген	Данія	1-2	Товариський матч
05.	04.07.1979		«Олімпійський стадіон», Гельсінкі	Фінляндія	1-1	Відбірковий ЧЄ-1980

Після завершення кар'єри футболіста вісім років працював начальником відділу футболу Української республіканської ради спортивного товариства «Трудові резерви», потім займався бізнесом, був директором спільного українсько-американського підприємства, що займалося побутовою хімією та торгівлею меблями, станом на 2005 рік володів меблевим салоном у Києві. Працював тренером-консультантом у клубі «Верес». Певний час перебував у розташуванні швейцарської команди «Віль», однак через проблеми з наданням трудової візи залишитися не зміг. З 2003 по 2007 рік відповідав за підготовку воротарів національної збірної України, котру очолював Олег Блохін. З вересня 2009[4] по березень 2011 тренував голкіперів одеського «Чорноморця»[5]. Після повернення Блохіна до збірної знову взявся за роботу у тренерському штабі головної команди країни[6].