Російсько-українська культурна війна

Російсько-українська культурна війна — процеси у сфері культури в українсько-російських відносинах, що були активовані російською збройною агресією проти України.

Передумови та історичний контекст

Російсько-українське культурне протистояння має давню історію — циркуляри та укази російського уряду та московської церкви щодо заборони вивчення української мови, видання українських книжок з'являлися з 17 століття. До їх числа належать заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха, 1689; Валуєвський циркуляр, 1863; Емський указ, 1876; Указ Миколи II про скасування української преси, 1914; Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР, 1989 тощо.

Політолог Андрій Окара у 2012 році констатував, що образ українця в російському кінематографі змінився — з простуватого і доброзичливого персонажа він перетворився на колабораціоніста і зрадника. Російське кіно нав'язує глядачам негатив по відношенню до України, використовуючи штампи та інші технології впливу. За його словами, подібний образ українців був використаний у фільмах «Белая гвардия», «Матч», «Мы из будущего-2», «Брат-2», «Адмиралъ», серіалі «Автономка» тощо.[1][2]

Перебіг подій
Зовнішні відеофайли
1. Зря они к нам полезли // Донецкий Партизан, 4 березня 2014.

У червні 2014 року з'явилося повідомлення, що російська влада в окупованому Криму планує змінити дорожні знаки з українською мовою.[3]

  • Процес заміни знаків був розпочатий в листопаді 2014 року.[4]

У жовтні 2014 року міністр освіти окупаційної влади Криму Наталія Гончарова повідомила, що в Криму не залишилося жодної школи, де викладання повністю велося б українською мовою.[5]

За звітом ОКГП ООН у вересні 2017 року, в Криму кількість учнів, що навчалися українською мовою, впало з 12 000 у 2013/14 навчальному році до 328 у 2016/17. Кількість українських шкіл зменшилася з семи до однієї, а число українських класів − з 875 до 28. Також зазначається, що до кінця 2014 року українську мову як мову викладання було виключено з університетської освіти в Криму.[6][7][8]

Культурні процеси

Оцінки щодо мови ненависті

За словами Сергія Жадана, удавання до мови ненависті є показником слабкості позиції та захисною реакцією, що свідчить про неможливість говорити з позиції впевненості.[9]

.. ми, українці [...] не мусимо перепльовувати наших ворогів, себто Російську Федерацію, себто росіян у методах брехні, в методах маніпуляції, в методах фальсифікацій. Ми не починали цю війну. Ми захищаємо свої території. Ми не воюємо на чужих територіях.
— Сергій Жадан

Євген Дикий, доброволець Айдару, опублікував відкритий лист як відповідь Насті Станко, у якому говорить, що мова ненависті під час війни є мовою любові до того на чий захист ти став.[10]

.. Для такого випадку також є «стандарт БіБіСі» — це стандарт БіБіСі 1942 року, коли нацистські бомби сипались на Лондон, стандарт передач, сповнених гніву на агресора та гордості за своїх захисників. Подивіться репортажі улюбленого вами БіБіСі тих часів, і ви зрозумієте, як треба висвітлювати СВОЮ війну, війну свого народу за право бути на карті світу — а саме це на кону в російсько-українській війні. […] Настю, зрозумій — нам потрібна мова ненависті, бо лише вона в час війни є мовою кохання. Неможливо любити когось чи щось, і бути вільним від ненависті до того, що їм загрожує, що нищить їх, що заперечує саме їхнє існування. Коли те, що ти любиш, під загрозою — любов без ненависті не варта виїденого яйця ..
— Євген Дикий

Ідентифікація мови ненависті

Згідно аналізу Наталі Стеблини з Media Sapiens за квітень 2017 року, одеське видання Таймер вирізняється тенденційною вибіркою матеріалів, що створюють негативний образ України та її Збройних сил. Зокрема, українські військові з’являлися в текстах Таймера виключно як фігуранти кримінальних справ, найчастіше — вбивств мирних мешканців або товаришів по службі.[11]

Тетяна Кузнєцова з Detector Media у аналізі за червень 2017 відмітила, що одеське видання Таймер використовує елементи мови ворожнечі, наявні у цитатах героїв матеріалів. Негативно оцінні вислови героїв персоніфікують їх як чужих, підкреслюють їхню агресію та ворожу сутність, налаштовує читача на негативність матеріалу.[12]

Аналіз

За оцінкою Віталія Портникова у 2017 році, російські ЗМІ три роки підряд готують матеріали про Україну як одні з головних новин.[13]

Матеріали

Примітки
  1. : Политолог: Образ украинца в российском кино меняется (обн.). Українська правда - Блоги. Процитовано 28 вересня 2017.
  2. Политолог: Образ украинца в российском кино меняется. Росбалт. Процитовано 28 вересня 2017.
  3. ТСН (24 червня 2014). У Криму приберуть дорожні знаки українською та англійською мовами. Процитовано 28 вересня 2017.
  4. У Криму з помпою почали замінювати українські дорожні знаки на російські. www.depo.ua. Процитовано 28 вересня 2017.
  5. У Криму закрили всі україномовні школи. espreso.tv. Процитовано 28 вересня 2017.
  6. В окупованому Криму кількість українських шкіл скоротилась в 6 разів. espreso.tv. Процитовано 28 вересня 2017.
  7. OHCHR | UN report details grave human rights violations in Russian-occupied Crimea. www.ohchr.org (амер.). Процитовано 28 вересня 2017.
  8. В окупованому Криму різко скоротилася кількість учнів, які навчаються українською мовою - ООН (укр.). Процитовано 28 вересня 2017.
  9. Сергій Жадан: Мова ненависті — це мова слабаків. osvita.mediasapiens.ua. Процитовано 28 вересня 2017.
  10. Євген Дикий: Мова ненависті та кохання. Общество (рос.). Процитовано 28 вересня 2017.
  11. Як навчити читачів боятися українських військових, або Майстер-клас про пропаганду від одеського видання «Таймер». osvita.mediasapiens.ua. Процитовано 28 вересня 2017.
  12. Мова ненависті в регіонах: сучасні «надбання» в одеських медіа. detector.media (укр.). Процитовано 28 вересня 2017.
  13. Российские медиа и Украина. Радио Свобода. Процитовано 28 вересня 2017.

Посилання

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.