24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар»

Девіз «Ми прийшли перемогти і розійтися по домівках!»[7]. Згодом на нашивках з'явився новий девіз: «З нами Бог».

Батальйон складається з добровольців різних областей України. До складу батальйону увійшло багато активістів Самооборони Майдану. Завданнями батальйону є патрулювання доріг Луганщини, операції з виводу цивільного населення з окупованих територій, розвідка, коректування вогню та інші окремі завдання, звільнення населених пунктів від бойовиків у взаємодії з підрозділами Збройних Сил України[8][9].

До складу батальйону увійшли:

• Перша розвідувальна рота — командир Тайм (позивний);
• Друга штурмова рота «Захід» — командир Лапін Ігор Олександрович (позивний «Зола»);
• Третя штурмова «Афганська рота» — командир Івжик (позивний);
• Четверта штурмова «Золота рота» — командир Піскіжов Олександр (позивний «Італієць»);
• Автовзвод — командир Рембо (позивний).

7 серпня 2014 року Міністр оборони України Валерій Гелетей заявив про створення на базі добровольчого батальйону територіальної оборони «Айдар» штурмового підрозділу Збройних сил України для проведення спеціальних операцій у зонi АТО. «Айдару» пообіцяли надати важке озброєння, в тому числі бронетехніку, а також військових інструкторiв для навчання особового складу, який повинен був пройти переатестацію[10].

У вересні 24-й БТрО був переформатований у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» Сухопутних військ Збройних Сил України. У жовтні, після обрання Сергія Мельничука народним депутатом України, наказом Оперативного командування ЗСУ «Південь» в.о. комбата був призначений Сергій Федорченко. Начальник Генштабу Віктор Муженко не підтримав кандидатуру Федорченка, i наказом Генштабу ЗСУ № 310 від 25 листопада 2014 року новим командиром батальйону «Айдар» був призначений підполковник Євген Пташник, який 17 травня рядовим солдатом вступив до «Айдару» i пройшов шлях до заступника командира батальйону[11]. Частина бійців «Айдару» підтримала Федорченка i 26 листопада організувала пікетування Міноборони під лозунгами: «Ні приватизації „Айдару“» та «„Айдар“ поза політикою»[12][13].

В квітні 2015 року працівники ДП «Смілянський лісгосп» передали для потреб батальйону автомобіль ГАЗ-66, який був підготовленийдля роботи колективом підприємства. Отримувати автомобіль приїхали бійці батальйону з Черкащини[14].

3 листопада 2015 року було оголошено про переведення батальйону до складу нової бригади — 10-ї окремої гірсько-штурмової[15][16][17]. Станом на початок 2016 року процес бойового злагодження батальйону в складі нової бригади майже завершився[18].

Трофей «Айдару», захоплений у сепаратистів пiд час боїв за Щастя

Зовнішні відеофайли
	Документальний фільм про Айдар

Батальйон зарекомендував себе як бойовий підрозділ у ході російсько-української війни 2014 року передусім у боях за північні і центральні райони Луганщини. Серед помітних подій — активна участь «Айдару» у визволенні міста Щастя від сепаратистів. За участі батальйону 14 червня 2014 року місто перейшло під повний контроль української влади[20]. Під час звільнення Щастя, за даними батальйону «Айдар», було ліквідовано 58 бойовиків[21].

За інформацією Міністерства оборони України, 17-18 червня батальйон провів кілька військових операцій, не узгоджених з керівництвом АТО[22]. Наступного дня лідер терористичної організації ЛНР Болотов заявив, що «батальйон „Айдар“ практично знищено…»[23]. Проте, ця інформація була спростована під час брифінгу командиром батальйону Сергієм Мельничуком[24]. Більше того, було повідомлено, що репортажі про значні втрати батальйону базуються на неіснуючих фактах і запущені як частина інформаційної війни.

15 липня бійцями батальйону були виявлені в районі селища Металіст Луганської області у замаскованому бункері та затримані 18 терористів із спецпідрозділу «Дон», які охороняли військову частину. Були допитані близько 5 ідентифікованих бойовиків[25]. Також цього дня на дачі народного депутата від КПУ Спірідона Кілінкарова, яка знаходиться у селі Стукалова Балка під Луганськом, бійцями батальйону був виявлений арсенал зброї та боєприпасів[26].

20 липня розвідники «Золотої роти» «Айдара» увійшли до міста Рубіжне і вступили в бій із сепаратистами, в ходi якого знищили один броньований джип. Після прибуття 51-ї механізованої бригади батальйон прорвався до Сєвєродонецька. Надалі, батальйону поставили завдання деблокувати Луганський аеропорт. Із Щастя необхідно було прорватись крізь три посилених артилерією ворожих блокпости. У ході розвідки боєм загинув один боєць «Айдару».

Прощання iз загиблими пiд Лутугине, 29 липня 2014

21 липня пішим маршем і на легкових машинах батальйон перерізав автомагістраль, зайняв оборону і, дочекавшись підходу мотострільців і танків 51-ї бригади, рушив далі на південь. Цього дня бійцями батальйону був затриманий помічник міністра оборони самопроголошеної держави Південна Осетія Тамерлан Єналдієв, який мав при собі зброю та документи, що свідчили про закупівлю медикаментів для сепаратистів. Командир батальйону «Айдар» Сергій Мельничук вважає за доцільне обміняти цього військовополоненого на українську льотчицю Надію Савченко[27].

Бійці батальйону обійшли зі сходу і відрізали селища Олександрівськ і Ювілейний від бойовиків з боку Донецька-Дебальцевого-Алчевська[28]. У ході боїв був ліквідований загін бандформування «Восток», що контролював селище та вів обстріл Луганська з поля місцевого стадіону «Шахтар»[29] «Айдар» також поніс втрати в п'ять бійців.[28]

Під час масованого вогню з боку сепаратистів почали відходити українські танки, але «Айдар» не відступив і дочекався підмоги біля Ювілейного, після чого продовжив наступ на Георгіївку. Бійці закріпились на трасі Луганськ-Лутугине в районі моста через річку Вільхівку й деблокували аеропорт. Наступ колони бойовиків, які вирушили з Лутугиного, відбили айдарівці та десантники з 80-ї окремої аеромобільної бригади, що перебували в аеропорту Луганська. Після цього підрозділ звільнив Георгіївку й перерізав важливу транспортну артерію Луганськ-Красний Луч.

Протягом 20-27 липня бійці батальйону звільнили п'ять населених пунктів, три автомагістралі й одну залізничну лінію.[28] Водночас «Айдар» зазнав значних втрат. У ніч проти 28 липня пiд Лутугиним загинули 12 і були пораненi 10 бійців батальйону[30][28].

7 серпня 2014 року, бійці батальйону на одному з блокпостів у м. Щастя затримали мера Луганська Сергія Кравченка, який підтримував проросійські акції[31].

Протягом серпня бійці «Айдару» брали активну участь у бойових діях в різних районах. Так, 12 серпня вони з боєм взяли м. Лутугине[32].

5 вересня 2014 року бійці 2-ї роти батальйону «Айдар» потрапили у засідку під Веселою Горою. За повідомленнями на сторінці «Айдару» у Фейсбуці, це сталося на автотрасі між с. Металіст та м. Щастя на Луганщині. Колона «Айдару» у складі вантажівки і легкового автомобіля перевозила 23 військовослужбовця, і рухалася в напрямку населеного пункту Щастя. Проїхавши поворот на с. Цвітні Піски, через 1—1,5 км вони під'їхали до блок-посту, на якому майорів український прапор. Командир групи вийшов з машини і підійшов до вартового. На питання постового: «Хто такі?» відповів «Ми — Айдар». «Айдар!» — крикнув вартовий і одночасно був відкритий вогонь по машині українських бійців. Комусь вдалося сховатися в «зеленці», більша частина загинула. Один з легко поранених дістався до бійців 80 окремої аеромобільної бригади, які колоною йшли з Металіста, і розповів їм про все, що трапилось. Десантники рвонули на допомогу айдарівцям, влетіли на блокпост, вступили в бій. Через дві години після бою починалося оголошене перемир'я. 19 бійців «Айдару» загинули або вважаються пропалими безвісти.

Після трьох днів переговорів, 8 вересня, українська сторона змогли забрати тіла 33 загиблих, на багатьох були сліди знущань. Вважається, що хтось міг потрапити у полон[33].

15 жовтня 2014 року частина «Золотої роти» «Айдару» разом із командиром Олександром Піскіжовим потрапила у засідку під час прориву на 32 блокпост в ходi боїв за Бахмутку. Вояки роти завдали значних втрат ворогу, але сили були нерівні. Кількість ворога в рази перевищувала чисельність групи айдарiвцiв, що потрапила у підступну ворожу засідку. Ворог застосував крупнокаліберні кулемети та міномети. Під час нерівного бою разом iз побратимами загинув комроти Піскіжов, декілька вояків з тяжкими пораненнями потрапили у полон.

12 вересня 2014 року командир роти «Захід» батальйону «Айдар» Ігор Лапін («Зола») висловив свою позицію в ефірі Еспресо.TV з приводу критики «Amnesty International» у зловживаннях. Він повідомив, що безпосередньо до нього ніхто не звертався, а про звернення до керівництва інформації не має; якщо Amnesty International має докази, то вони мають бути передані українській владі і перевірені. Комроти вважає, що все це голослівнi звинувачення з метою дискредитації батальйону «Айдар», який воює на 4 фронти — проти російських найманців, яких фінансує Путін, та регулярних російських військ; власних генералiв, які зрадили інтереси держави; сепаратистiв та бандитiв, які сидять по той бік окопів; і внутрішніх ворогiв — людей, які можуть взяти будь-яку форму, нашити шеврони, скоїти злочин і потім звинуватити «Айдар»[49]. На думку політолога Івана Лозового, міжнародні експерти Amnesty International стали жертвами інформаційної війни, яка ведеться проти України, та користувались неперевіреними свідченнями прихильників сепаратистів. Він вважає, що проросійські мешканці можуть вводити в оману та маніпулювати експертами організації, тому потрібні більш надійні свідчення, наприклад, відеозаписи, яких Amnesty International не надала[50]. Міжнародна організація Amnesty International неодноразово була сама звинувачена у підтримці тероризму та терористичних організацій у різних країнах[51]. Вiдома росiйська журналістка Юлія Латиніна у публікації 2011 року піддала критиці методи діяльності Amnesty International[52]:

Захист прав людини на ділі перетворюється на захист прав терориста. Правозахисники не керуються ані здоровим глуздом, ані реальністю. З їхньої точки зору, все, що говорить терорист, — це явна правда, а все, що говорить держава, — це брехня.

Оригінальний текст (рос.)

Защита прав человека на деле превращается в защиту прав террориста. Правозащитники не руководствуются ни здравым смыслом, ни реальностью. С их точки зрения, все, что говорит террорист, — это заведомая правда, а все, что говорит государство, — это ложь.

Радник Міністра внутрішніх справ, народний депутат Антон Геращенко у Фейсбуцi так прокоментував інцидент на Бориспільській трасі, який стався 20 грудня:

Я прошу не узагальнювати дії кількох конкретних осіб у камуфляжній формі, які порушили ПДР і побили водія, з усім колективом батальйону "Айдар". Це неправильно! Відповідати перед законом повинні конкретний правопорушник, а не весь підрозділ[53].

Під час розвідувальної операції 17 червня 2014 року у передмісті Луганська на території гольф-клубу були блоковані та потрапили в полон в ході бойових дій семеро бійців батальйону[9]:

1. Савченко Надія Вікторівна (псевдонім «Куля», Київ) — лейтенант, заступник командира батальйону з розвідки[55][9]. В кінці червня була викрадена з України та вивезена на ворожу територію до Росії; перебувала під слідством[56]. 10 жовтня рішенням ПЦ «Меморіал» офіційно визнана політичним в'язнем в Росії[57]. 13 грудня розпочала голодування на знак протесту проти незаконного ув'язнення в Росії[58].
2. Синяговський Тарас (псевдонім «Лисий», Полтава) — командир роти. На 20 червня знаходився в Луганській обласній лікарні на штучній вентиляції легенів — черепно-мозкова травма та поранення м'яких тканин плеча. Стан оцінювався як дуже тяжкий[59]. 27 червня був визволений з полону та повернувся до Полтави[60].
3. Алієв Олександр (Полтава). На 20 червня знаходився в Луганській обласній лікарні, прийшов до тями. У нього поранені обидві руки та обидві ноги, а також контузія[59]. 27 червня був визволений з полону та повернувся до Полтави[60].
4. Гадзіковський Олександр Михайлович (Козятин, Вінницька область). На 21 червня утримувався терористами в полоні. Наприкінці червня був обміняний на громадянина Росії[61].
5. Головченко Анатолій (Полтава). Під час бою був контужений. На 30 червня утримувався в полоні в одному гаражі з Володимиром Семистягою — головою луганської «Просвіти» (інформація тимчасової полонянки бойовиків, журналістки Анастасії Станко, яка особисто спілкувалася з полоненим[62]). Був катований бойовиками[63]. 17 липня повернувся до Полтави після визволення з полону[64].
6. Крижберський Юрій Валерійович (Полтава). Під час бою був контужений, мав проблеми з оком, поранення. На 20 червня знаходився у полоні[59]. 26 червня був визволений з полону та перевезений на лікування до Київського шпиталю при міністерстві оборони України[65].
7. Маринич Віталій Валентинович (1990 р.н., село Плоска, Рівненська область). На 21 червня була інформація про знаходження бійця з пораненням ноги в лікарні № 4 Кам'янобрідського району міста Луганська[66]. 9 вересня бойовики ДНР підтвердили перебування В. Маринича серед полонених[67].

7 листопада 2014 року біля м. Щастя на Луганщині було звільнено з полону проросійських бойовиків двох волонтерів та сімох українських військових, серед яких, зокрема, двоє бійців «Айдару»[68]:

1. Аніщенко Микола Леонідович.
2. Романчук Володимир Володимирович.

11 листопада з Луганська на двох машинах швидкої допомоги вивезли чотирьох важко поранених українських полонених, серед яких були двоє бійців з «Айдару»[69]:

1. Вакуленко Максим Сергійович.
2. Яретик Іван Іванович