Портников Віталій Едуардович

Віта́лій Едуа́рдович По́ртников (нар. 14 травня 1967, Київ) — український публіцист, письменник і журналіст єврейського походження[1]. Оглядач Радіо «Свобода» і постійний автор аналітичних статей в українських і російських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН[2].

Портников Віталій Едуардович
Народився 14 травня 1967(1967-05-14) (54 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Національність євреї
Діяльність журналіст, телеведучий, публіцист, письменник
Alma mater факультет журналістики МДУ
Знання мов російська і українська
Заклад Радіо Свобода
Членство Спілка журналістів СРСР
Посада головний редактор
Нагороди
Сайт portnikov.com

Ранні роки та освіта

Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті, навчаючись у восьмому класі[3][4].

За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет[5], у 1985 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси[3][4]. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році[4]. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій[5].) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ[6].

Кар'єра

З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.

З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Був членом Спілки журналістів СРСР[7]. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського.

З 1990 року співпрацює з радіо «Свобода» як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.

З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).

Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Веде постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).

З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).

Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема, «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі[8]. У травні 2010 року став головним редактором ТВі[9]. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.

У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві[10]. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан»[11]. У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні[12].

У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт»[13], у жовтні 2017 року склав повноважень за власним бажанням[14].

У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».

1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников[15].

Премії та нагороди

Лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989), заохочувальної премії імені гетьмана Орлика (1998), лауреат у категорії «Журналіст року» в щорічному конкурсі «Людина року».

Книги

Публікації та інтерв'ю

Примітки
  1. Портников розказав, коли готовий балотуватися у президенти – "Гончаренко рулить". 5 канал. 11 червня 2020.
  2. Члени українського ПЕН-центру. Український ПЕН. Процитовано 15 грудня 2020.
  3. Віталій Портников: Свобода слова зменшується як «шагренева шкіра». Власкор. 27 вересня 2010. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 23 липня 2012.
  4. Виталий Портников: «Герметичность порождает только гниение». Золотые страницы. Луганщина. 2012. Процитовано 23 липня 2012.
  5. Віталій Портніков: Ми не хочемо показувати емісарів влади і партій. Україна молода. 3 лютого 2012. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 23 липня 2012.
  6. Виталий Портников в программах Светланы Сорокиной. Светлана Сорокина: передачи, интервью, публикации. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 23 липня 2012.
  7. Апокриф. Авторська програма Сергія Рахманіна. Гість Віталій Портников. Ефір від 05.06.2018. nv.ua (укр.). Процитовано 7 лютого 2021.
  8. «Правда Віталія Портникова / Романа Скрипіна» на ТВі закривається. Телекритика. 18 квітня 2011. Архів оригіналу за 23 квітня 2011. Процитовано 23 липня 2012.
  9. Портников стал главным редактором ТВі. Корреспондент. 12 травня 2010. Процитовано 21 липня 2012.
  10. Євромайдан переростає у Єврореволюцію? — ЗМІ (відео)
  11. Новое объединение "Майдан" приняло резолюцию: полный текст. LIGA (рос.). 22 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2020.
  12. Виталий Портников как мишень. Радио Свобода (рос.). Процитовано 16 грудня 2020.
  13. Малазонія, Аврахов, Таран і Портников увійшли до наглядової ради Суспільного. stv.detector.media. Процитовано 16 грудня 2020.
  14. Віталій Портников виходить зі складу Наглядової ради суспільного мовника. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. 24 жовтня 2017. Процитовано 15 грудня 2021.
  15. Помідори Фірташа, Ярош і син Порошенка: проти кого Росія запровадила санкції. BBC News Україна (укр.). Процитовано 16 грудня 2020.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.