Українсько-російські відносини

Дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією встановлені після розпаду 1991 року Радянського Союзу, серед засновників якого були обидві республіки. Це сталось 14 лютого 1992 року.

Нині Російська Федерація — держава-сусід України, кордон із якою проходить на північному сході та сході країни. Російська Федерація має посольство в Києві та консульства в Харкові, Одесі, Львові та Сімферополі. Україна має посольство в Москві й консульства в Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону, Новосибірську та Єкатеринбурзі. До 2012 року діяло консульство України у Владивостоці.

31 травня 1997 президенти Росії та України Борис Єльцин і Леонід Кучма підписали в Києві Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. В кінці 2008 року дію цього базового договору було продовжено на 10 років. З часу розпаду СРСР відносини між двома країнами часто були складними.

Після розпаду СРСР між Україною та Росією виникли різні спірні питання. Одним з них була приналежність Кримського півострова. Проблему вирішили, коли Росія погодилася на те, щоб Крим залишився у складі України, зберігаючи при цьому автономний статус.

Ще одним каменем спотикання стала приналежність Севастополя та розміщеного в його порту Чорноморського флоту СРСР. Після довгих інтенсивних переговорів вирішено поділити Чорноморський флот, за російською його частиною зберегти право використовувати Севастополь як базу до 2017 р. У 2010 р. Харківські угоди подовжили термін до 2042 р.

Спірним питанням стали проблеми з енергопостачанням Європи, оскільки багато нафто- і газопроводів з Росії на Захід проходили через Україну.

Протягом 1990-х рр. обидві країни разом з іншими колишніми республіками СРСР заснували Співдружність Незалежних Держав, в рамках якої здійснювалося економічне співробітництво.

Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найсприятливішими й, певною мірою, добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала чинні кордони України.

• 
  Біловезька угода. Леонід Кравчук (ліворуч), Станіслав Шушкевич (центр) та Борис Єльцин (2 праворуч) після підписання угоди про створення СНД у Біловезькій пущі
• 
  Президент України Леонід Кравчук (другий зліва), Голова Верховної Ради Республіки Білорусі Станіслав Шушкевич (третій зліва) і Президент Російської Федерації Борис Миколайович Єльцин (другий справа) під час церемонії підписання Договору про ліквідацію СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав. Правительська резиденція Вискулі в Національному парку Білорусі «Біловезька пуща»
• 
  Президент РРФСР Борис Миколайович Єльцин (другий справа), Президент України Леонід Кравчук (зліва), Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (другий зліва) і Голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич (справа) після підписання Протоколу про створення СНД. Казахстан, Алмати

Найгострішим із суперечливих питань часів Леоніда Кучми стало протистояння в районі острова Тузла (Крим).

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[11], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України.

Від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями й діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору. Це позначилось у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 року. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 1933-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні.

За інформацією російської газети «Коммерсант», ще 2008 року президент Росії Володимир Путін на саміті НАТО у Бухаресті висловив думку Джорджу Бушу, що «Україна — це навіть не держава!», і натякнув, що у випадку вступу України до НАТО, Росія може розпочати відторгнення Криму та Східної України.[12][13]

	Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!
— Володимир Путін до Джорджа Буша під час зустрічі Росія—НАТО, Сочі, 4 квітня 2008[14][15]

Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України та перманентні «економічні війни»: в тому числі газовий конфлікт 2005—2006 років, «Сирна війна» 2012 року, «Шоколадна війна» 2013 року тощо.

Попри складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями й росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між двома народами.

• 
  Леонід Кучма та Володимир Путін у лютому 2003
• 
  Зустріч Віктора Януковича та Володимира Путіна, 22 грудня 2006
• 
  Віктор Ющенко та Володимир Путін, лютий 2008

У березня 2010 р. чинний Президент Ющенко програв вибори, і до влади в Україні прийшов проросійський політик, керівник «Партії регіонів» Віктор Янукович.

Незабаром, у квітні 2010 року були укладені Харківські угоди, що передбачали продовження терміну базування російського флоту в Севастополі з 2017 до 2042 року в обмін на певні знижки для України на російський газ. У липні 2010 року Прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією.

У серпні 2013 року Росія почала проти України безпричинну торговельну експортну блокаду з метою змусити державну владу України відмовитись від підписання договору про асоціацію з ЄС.

17 липня 2013 року в Азовському морі, далеко за межами територіальних вод Росії, катер берегової охорони прикордонної служби РФ влаштував погоню за українським риболовецьким човном, наздогнав його і протаранив, унаслідок чого загинуло четверо з п'яти українських рибалок, а щодо вцілілого і врятованого переслідувачами п'ятого порушили карну справу за «браконьєрство та порушення кордону». Російські прикордонники були без форми, замовчували той факт, що відразу знайшли тіла всіх загиблих, і не віддавали їх, бо хотіли приховати кульові поранення. Вцілілий українець Олександр Федорович, госпіталізований у російському Єйську, стверджував, що російські прикордонники стріляли в українців без попередження і потопили човен.[16]

28-29 листопада 2013 року В.Янукович знаходився у Вільні на Саміті «Східного партнерства», де попередньо планувалось підписання угоди про торгівельну асоціацію з ЄС, але, на догоду своїм кремлівським союзникам цю угоду не підписав, що викликало обурення політично активних громадян і протести у Києві. Намагання подавити маніфестації силою призвели лише до ескалації протистояння, а згодом, у лютому 2014 року — до краху режиму Януковича. скориставшись втечею президента до Росії, як приводом, Росія задіяла свої збройні сили і протягом лютого-березня 2014 р. захопила Крим, а з квітня 2014 р. розв'язала війну на Донбасі, захопивши Слов'янськ, Лисичанськ, Донецьк, Горлівку, Луганськ та навколишні міста. При цьому зазвичай російські війська діяли без розрізнювальних знаків. 18 березня Росія, грубо порушивши норми міжнародного права, почала тимчасову анексію Криму й Севастополя.

• 
  Віктор Янукович під час Саміту з ядерної безпеки разом з Президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим та Президентом Росії Дмитром Медвєдєвим у квітні 2010
• 
  Зустріч з президентом Росії Дмитром Медведєвим у Харкові 21 квітня 2010
• 
  Харківські угоди, підписання договору, 21 квітня 2010

Відносини між державами різко загострилися в 2014 році. 23 лютого Росія відкликала з Києва свого посла Михайла Зурабова, а пізніше надала притулок Віктору Януковичу.

17 березня 2014 у зв'язку з окупацією Криму Російською Федерацією посол України в Російській Федерації В. Ю. Єльченко був відкликаний до Києва «для консультацій», а 15 квітня 2014 року український парламент прийняв закон, що визнає територію Криму «тимчасово окупованою територією України».

У березні 2014 р. у Верховній Раді зареєстровано законопроект про розрив дипломатичних відносин з Росією.[17]

27 січня 2015 Верховна рада України прийняла постанову, в якій дії Росії в Криму та Донбасі були кваліфіковані як агресія відносно України, а в затвердженій у вересні 2015 новій військовій доктрині України Російська Федерація була оголошена її військовим супротивником.

20 травня 2015 прем'єр-міністр Арсеній Яценюк на засіданні уряду заявив, що Кабінет міністрів України вирішив припинити військово-технічну співпрацю з Російською Федерацією і дію угоди між Україною і Російською Федерацією про військово-технічне співробітництво, яка була підписана 26 травня 1993.[18]

У 2017 році Україна блокує товарообмін з тимчасово окупованими територіями Донецької і Луганської областей.

27 грудня 2017 року, спочатку у тестовому режимі, а з 1 січня 2018 року — запроваджено біометричний контроль[19][20].

21 березня 2018 Уряд підтримав пропозицію Мінекономрозвитку про припинення дії Програми економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 2011—2020 роки.

6 грудня 2018 року Верховна Рада України прийняла закон «Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією»[21].

Протягом 2018—2019 років російські прикордонники створювали черги на кордоні з Україною через повільне оформлення вантажних автомобілів або відмову без видимих причин у в'їзді на територію Росії громадянам України[22][23][24].

• 
  Експортна блокада 2013. Акція руху «Відсіч» під Адміністрацією Президента України з вимогою адекватної відповіді України на торговельну блокаду Росією, 22 серпня 2013
• 
  Російська інтервенція до Криму 2014. Озброєні військові без знаків розрізнення на території аеропорту «Сімферополь», весна 2014
• 
  Петро Порошенко під час зустрічі в «Нормандському форматі». Лютий 2015

Росія офіційно веде міжнародну політику з пропаганди, впровадження та підтримки російської мови за межами своїх кордонів. Цими питаннями займається фонд Російський світ.

У 2007 році прийнято рішення збільшити кількість осередків російських центрів на території України, оскільки країни колишнього соцтабору в цілому вважаються пріоритетними для РФ[25]. Згідно з планами федеральної цільової програми «Російська мова на 2006—2010 роки», доля осіб, які володіють російською мовою загалом по країнах СНД складатиме 40 %. Станом на 2007 рік таких людей було 20 %. В Україну в цьому розумінні покладаються особливі надії — очікується, що рано чи пізно російська мова стане тут державною.[26]

Російська Федерація підтримує мережу організацій, які опікуються зв'язками з етнічними росіянами поза межами Росії. У свою чергу офіційний Київ висловлював своє занепокоєння діяльністю таких установ як Інститут країн СНД, чий голова Костянтин Затулін був визнаний персоною нон ґрата за втручання у внутрішні справи України та заклики до порушення територіальної цілісності країни.

Україна закликає ООН визнати Голодомор 1932-33 років геноцидом українців[27]. Офіційна влада Росії неодноразово висловлювала свою незгоду з таким формулюванням трагедії 33-го року, у якій також постраждала Росія. Офіційна позиція Москви з цього приводу: «Голодомор — це злочин комуністичного режиму, але не етнічний геноцид»[28].

На вищих урядових рівнях різні уряди України проголошували свій намір поступово інтегруватися в європейські структури, в тому числі і в НАТО^{[джерело?]}. Це викликало різке негативне ставлення офіційної Росії. Співробітництво України з НАТО та навіть навчання з цією організацією піддавалися критиці як зовні так і зсередини через проросійські організації України. Влітку 2006 р. за підтримки деяких російських політиків відбулося протистояння між протестувальниками і контингентом НАТО у навчаннях «Сі Бриз» 2006 у Євпаторії. Це призвело до погіршення стосунків між двома державами і заборони в'їзду до України декільком російським політикам.