Роя Рахмані

Отримавши ступінь бакалавра у 2004 році, Рахмані повернулася в Афганістан і працювала в декількох канадських некомерційних організаціях, робота яких була зосереджена на правах людини, розширенні прав і можливостей жінок та освіті[1][3]. Вона також працювала на неповну ставку експертом з питань підготовки кадрів у Центрі підготовки об'єднаних сил НАТО, а також консультантом департаменту освіти Нью-Йорка (New York State Education Department), секретаріату ООН у Нью-Йорку, департаменту торгівлі та міжнародних справ Канади, організації Канадські жінки для жінок Афганістану (Canadian Women for Women in Afghanistan), жінок, що живуть за мусульманським законодавством (Women Living Under Muslim Laws), та інших міжнародних неприбуткових організацій.

У цей час Рахмані працювала над шлюбною угодою, яка забезпечувала б рівні права в сім'ї та сприяла збору інформації на національному рівні[1]. У 2007 році за свою роботу над цим документом вона отримала нагороду найкращого правозахисника від Незалежної комісії з прав людини в Афганістані (Afghanistan Independent Human Rights Commission)[7].

Рахмані приєдналася до уряду Афганістану, спочатку працюючи в Міністерстві освіти, а потім як старший радник заступника міністра закордонних справ у 2011 році[1][3]. З 2012 по 2016 рік вона працювала генеральним директором з питань регіонального співробітництва при Міністерстві закордонних справ[4]. У цій ролі вона ініціювала та пропагувала такі важливі ініціативи регіональної співпраці, як Серце Азії — Стамбульський процес (Heart of Asia – Istanbul Process).

З червня 2016 року по грудень 2018 року Рахмані працювала послом Афганістану в Індонезії, послом-нерезидентом в Сінгапурі та послом в Асоціації держав Південно-Східної Азії[1][8][9]. Вона була другою жінкою, яку президент Ашраф Гані призначив послом після того, як він пообіцяв надавати жінкам більше керівних посад.

14 грудня 2018 року Рахмані була призначена послом у США президентом Ашраф Гані, вона стала першою жінкою на цій посаді[3][10][11]. Вона зайняла цю посаду саме тоді, коли президент США Дональд Трамп заявив про намір вивести війська з Афганістану[12]. На посаді вона замінила Хамдуллу Мохіба, який подав у відставку за три місяці до того, щоб стати радником з питань національної безпеки[13].

Рахмані також була послом-нерезидентом Афганістану в Мексиці, Аргентині, Колумбії та Домініканській Республіці[1].

Кілька років Рахмані працювала у неприбуткових організаціях, які займалися правами жінок та освітою. У цей час її робота зосереджувалась на реформі сімейного законодавства в мусульманському контексті[1]. Вона співпрацювала з Мусавою над реформуванням шлюбної угоди в Афганістані для забезпечення рівних сімейних прав[14]. Рахмані та Мусава "вирішили розставити пріоритети у шлюбному контракті, оскільки він здавався дійсним та практичним засобом захисту прав жінок у сім'ях. Внесення змін до сімейного законодавства вимагало складних процедур, тоді як шлюбна угода потребувала лише схвалення Верховним судом"[15].

Рахмані також брала участь у відкритті Індонезійського конгресу жінок Улем, працюючи послом в Індонезії[16]. Вона заохочувала залучення жінок до улем, кажучи: "Пора злитися через насильство, вчинене в ім'я нашої релігії, яку ми практикуємо щодня, щоб шукати притулку та миру"[17].

Ставши послом у США, вона продовжувала відстоювати права жінок, особливо роль жінок у мирному процесі. Вона постійно заявляла, що мирна угода, яка ігнорує половину населення, не буде працювати[10]. Вона стверджує, що суттєва роль жінок у мирному процесі робить права жінок не просто етичними питаннями, а питанням національної безпеки[18].

У 2012, бувши послом Афганістану в США вона сказала: "до жінок ставилися як до меншості, але вони не меншість. Жінки та молодь разом насправді становлять більшість, і вони не бажають поступатися своїми правами. Вони не готові йти на компроміс зі своїми правами і повертатися до старих часів".

У травні 2019 року Рахмані розкритикувала уряд Дональда Трампа після того, як посол Залмай Халілзад вступив у прямі переговори з талібами, які відкинули участь у переговорах з урядом Афганістану, сказавши: "Вони не наш уряд, вони не наші представники" і що закінчення війни "повинне вирішуватися людьми, які найбільше постраждали від процесу"[19].

Журнал TIME згадував Рахмані як "запеклу прихильницю миру на афганських умовах"[20]. Вона неодноразово говорила про необхідність взаємодії талібів безпосередньо з афганським суспільством та урядом, якщо вони хочуть стати його частиною[12]. За словами Рахмані, "якщо [талібан] хоче миру, їм доведеться сісти з урядом"[21].