Рубі Пейн-Скотт

Рубі Пейн-Скотт народилася 28 травня 1912 року в місті Графтон, Новий Південний Уельс, у сім'ї Сиріла Пейн-Скотта та його дружини Емі (уроджена Ніл).[2] Пізніше вона переїхала в Сідней до своєї тіткою. Там вона навчалася в державній початковій школі Пенріт (1921—24),[3][4] та середній школі для дівчат у Клівленді-Стріт (1925—26),[5][6] та закінчила навчання в Сіднейській середній школі для дівчат[7] з відзнакою з математики та ботаніки.[8]

Рубі здобула дві стипендії на навчання в Сіднейському університеті. Вивчала фізику, хімію, математику і ботаніку.[9][10] У 1933 році отримала ступінь бакалавра з фізики, у 1936 році стала магістром[11], а у 1938 році отримала післяуніверситетський диплом (англ. Diploma of Education).

У 1936 році Пейн-Скотт проводила дослідження з Вільямом Лавом в Лабораторії досліджень раку Сіднейського університету. Вони вивчали чи магнетизм Землі впливає на життєві процеси організмів. В цей час була популярна думка, що магнітне поле Землі здійснює великий вплив на здоров'я людини, і багато людей повинні спати тільки головою на північ, тобто паралельно до магнітного меридіана[12]. Пейн-Скотт та Лав інкубували курячі ембріони у магнітних полях до 5000 разів сильніших, ніж земні[13], але ембріони розвивалися без відхилень. Таким чином було доведено, що магнітне поле не впливає на розвиток та життєві процеси або цей вплив мінімальний.

У 1938—1939 роках Рубі Пейн-Скотт працювала вчителькою у лісовому училищі св. Петра в Аделаїді.[14] Після цього Пейн-Скотт вона влаштувалася у компанію AWA Ltd, відомого в Австралії виробника електронних двосторонніх системи радіозв'язку.[15] Спершу вона працювала бібліотекарем, згодом дослужилася до завідувачки лабораторії вимірювань та електротехнічних досліджень.[14] У серпні 1941 року вона залишила AWA Ltd, невдоволені дослідницьким середовищем.[1]

Рубі Пейн-Скотт з Алеком Літлом (посередині) і «Крісом» Крістіансеном на радіофізичній дослідницькій польовій станції, приблизно 1948 рік

18 серпня 1941 року Пейн-Скотт приєдналася до Лабораторії радіофізики австралійського уряду Державного об'єднання наукових і прикладних досліджень (CSIRO). Під час Другої світової війни вона займалася таємною роботою з дослідження радіолокаційних технологій, ставши експертом з виявлення літаків за допомогою індикаторної електронно-променевої апаратури (PPI). Після війни, в 1948 році, Пейн-Скотт опублікувала вичерпний звіт про фактори, що впливають на видимість на дисплеї PPI.[1] Зробила також важливий внесок у прототипи радарних систем, що працюють в 25-сантиметровому мікрохвильовому діапазоні (так званому L-діапазоні).[1]

Після війни лабораторія радіофізики перейшла від розробки радіолокаційних систем до перенаправлення їх на наукові пошуки. Досвід Пейн-Скотт як фізика, так і інженера-електрика вирізняв її серед колег, більшість з яких не мали формальної освіти в галузі фізики.[1] У жовтні 1945 року разом з Джо Позі і Ліндсі МакКрідді встановили зв'язок між потоком радіовипромінювання і активністю утворення плям на Сонці. Дослідження опубліковане у лютому 1946 року в журналі «Nature».[16] У грудні 1945 року Рубі Пейн-Скотт підготувала доповідь з підсумком «всіх наявних знань і вимірів, що проведені в Лабораторії радіофізики», і запропонувала майбутні напрямки досліджень.[17]

У лютому 1946 року Пейн-Скотт, МакКреді і Позі завдяки морській інтерферометрії (радіовипромінювання, що відбивається від поверхні моря), здійснили перший приклад використання радіоінтерферометрії для астрономічних спостережень. Результати їхніх спостережень підтверджують, що інтенсивне «вибухове» радіовипромінювання походить від самих плям та існування передбаченого випромінювання сонячної корони в метровому діапазоні довжин хвиль.[1][17]

З 1946 по 1951 роках Пейн-Скотт зосередився на цих «вибухових» радіовипромінюваннях від Сонця. Їй приписується виявлення спалахів типу I і III, а також збору даних, які допомогли охарактеризувати типи II і IV. У рамках цієї роботи, разом з Алеком Літлом, вона розробила і побудувала новий інтерферометр, що міг скласти карту потужності і поляризації випромінювання Сонця посекундно і автоматично записувати на відеокамеру викиди коронарної маси високої інтенсивності.[1]

У 1951 році Пейн-Скотт вирішила закінчити наукову кар'єру, щоб створити сім'ю; у той час в Австралії не було декретних відпусток у зв'язку з вагітністю та доглядом за дітьми.[17][1]

У серпні 1952 року вона ненадовго повернулася до радіоастрономії, взявши участь у 10-х загальних зборах Міжнародного союзу радіології в Сіднейському університеті.

У 1963—1974 роках Пейн-Скотт викладала у школі Danebank в південному передмісті Сіднея.

Рубі Пейн-Скотт була атеїсткою, феміністкою і активісткою за права жінок[1][18]. Деякий час Пейн-Скотт була членом Комуністичної партії Австралії, через що Австралійська служба безпеки і розвідки (ASIO) завела істотну особисту справу про її діяльність.[19]

Вона була палкою фанаткою пішого туризму, любителькою кішок та займалася в'язання.[1]

У 1944 році Рубі Пейн-Скотт і Вільям Голман Голл таємно одружилися. В цей час в Австралії діяв закон про професійну заборону на шлюб, за яким заміжним жінкам було заборонено знаходитись на державній службі. Рубі продовжувала працювати в CSIRO, допоки у 1949 році не постало питання про її шлюб. У результаті Пейн-Скотт втратила керівну посаду в CSIRO.[20] Згодом, у 1951 році звільнилася з роботи у зв'язку з вагітністю, після звільнення взяла прізвище чоловіка Голл.

У подружжя народилося двоє дітей. Син Пітер Гейвін Голл (20 листопада 1951 — 9 січня 2016) став математиком, спеціалізувався на теорії ймовірностей та математичній статистиці. Дочка Фіона Маргарет Голл (народилася 16 листопада 1953) стала худовницею, фотографом та скульптором.

Наприкінці життя Рубі Пейн-Скотт страждала від хвороби Альцгеймера, померла у Мортдейлі (Новий Південний Уельс) 25 травня 1981 року, за три дні до 69-го дня народження.[21]