Руденко Роман Андрійович

Рома́н Андрі́йович Руде́нко (рос. Роман Андреевич Руденко; 7 серпня 1907(19070807) (25.07.1907 за ст.ст.[3]), в с. Носівка Чернігівської області (насправді в с. Підгайне, за 1 км від с. Носівка) — 23 січня 1981, Москва), радянський юрист, в 1944–1953 прокурор УРСР; з 1953 Генеральний прокурор СРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 3—10-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1949—1954 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС (1956—1961), член ЦК КПРС у 1961—1981; делегат 18-24-го з'їздів КПРС, дійсний державний радник юстиції, Герой Соціалістичної Праці (1972).

Роман Руденко
рос. Роман Андреевич Руденко
Роман Руденко, 1946 р.
Народився 30 липня 1907(1907-07-30)[1][2][…]
Носівка, Носівська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 23 січня 1981(1981-01-23)[1][2][…] (73 роки)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівочий цвинтар
Країна  СРСР Російська імперія
Національність українець
Діяльність юриспруденція
Alma mater Московська юридична школа
Знання мов російська[2]
Учасник німецько-радянська війна
Членство ЦК КПРС
Посада Генеральний прокурор СРСР
Військове звання Lieutenant general of justiced
Термін 1953—1981
Попередник Григорій Сафонов
Наступник Олександр Рекунков
Партія КПРС
Батько Андрій Руденко
Автограф
Нагороди

Життєпис

Народився 7 серпня (25 липня за ст.стилем) 1907 року в містечку Носівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії в родині носівського козака Андрія Григоровича Руденка та його дружини Наталії Омелянівни, багатодітній бідняцькій родині. Хрещений в Миколаївській церкві Носівки.

Щоб прогодувати велику родину батько та матір наймитували. Закінчивши у 1922 році Носівську семирічну сільську школу, Роман Руденко працював у сільському господарстві, наймитував та пас худобу, а з 1924 року працював чорноробом Носівського цукрозаводу. У 1924 році вступив до комсомолу, з грудня 1925 року обирався членом Носівського районного комітету ЛКСМУ, завідував культурно-пропагандистською діяльністю райкому комсомолу.

Член ВКП(б)-КПРС з грудня 1926 року.

Працював інспектором та завідувачем культурно-пропагандистського відділу Носівського районного виконавчого комітету Чернігівщини, а з 1928 року — інспектором Ніжинської окружної робітничо-селянської інспекції.

У листопаді 1929 року окружний комітет КП(б)У скерував його на посаду старшого слідчого Ніжинської окружної прокуратури. Потім працював помічником Чернігівського окружного прокурора, з жовтня 1930 року — прокурором Бериславського району на Миколаївщині.

У 1930-х роках працював на Донбасі помічником прокурора міста Маріуполя (з 1931 року), старшим помічником Донецького обласного прокурора (у грудні 1932 — жовтні 1933 року), прокурором міста Макіївки (у жовтні 1933 — березні 1936 року), заступником Донецького обласного прокурора (у березні 1936 — жовтні 1937 року). У жовтні 1937 — червні 1938 р. — прокурор Донецької області. У червні 1938 — січні 1940 р. — прокурор Сталінської області. Закінчив перший курс заочного відділу Харківського юридичного інституту.

Обіймаючи посаду прокурора Донецької (Сталінської) області, заступника прокурора УРСР, прокурора УРСР та Генерального Прокурора СРСР, брав безпосередню участь у масових політичних репресіях населення. Зокрема, у часи Великого терору 1937-38 Руденко був членом Трійки НКВС по Донецькій області.

Освіту здобував у екстернаті Московської юридичної школи Наркомату юстиції РРФСР (1941) і на Вищих юридичних курсах при Всесоюзній правовій академії (вересень 1940 — 1941 р.), після чого у червні 1941 року був призначений начальником відділу Прокуратури СРСР по нагляду за органами міліції.

У березні 1942 — червні 1944 р. — заступник прокурора (з серпня 1942 року виконував обов'язки прокурора), а з червня 1944 по серпень 1953 року — прокурор Української РСР. 27 липня 1944 року Руденко стає державним радником юстиції 2 класу, що тоді прирівнювалося до військового звання генерал-лейтенанта. Закінчив чотири курси юридичного факультету Київського державного університету.

У 1945–1946 виступав головним обвинувачем від СРСР на Нюрнбергському процесі.

Після призначення на посаду Генерального Прокурора СРСР 1 серпня 1953 року прибув на шахту № 29 (Воркута), де власноручно і демонстративно застрелив одного із очільників табірного страйку військовополонених-іноземців — поляка Ігнацевича. Після інциденту табірна варта почала розстрілювати беззбройних страйкарів із кулеметів. Загинуло кількасот людей. Винуватців масового розстрілу не покарано.

З 30 червня 1953 по 23 січня 1981 року працював беззмінно майже 30 років Генеральним прокурором СРСР. Після 1953 року брав активну участь у реабілітації жертв політичних репресій. З ініціативи Руденка 4 травня 1954 року створено Центральну комісію з перегляду справ засуджених за контрреволюційні злочини. Комісія пропрацювала до 24 березня 1956 року, коли була трансформована у Центральну комісію з розгляду справ на осіб, які відбувають покарання за політичні, посадові та господарські злочини.

Почесний доктор юридичних наук університету ім. Гумбольдта (1960) і Карлового (Празького) університету (1966). Нагороджений 5-ма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, орденом Трудового Красного Прапора та медалями. (ВРЕ) В Носівському районі після війни ніколи не був.

Руденко — учасник і організатор низки міжнародних конгресів і конференцій по боротьбі з нацизмом і мілітаризмом, один із найактивніших учасників Нюрнберзького процесу. Увесь цей час він був і депутатом Верховної Ради СРСР, а в 1972 році став Героєм Соціалістичної Праці.

Пам'ять

в 2015 році Прокуратура РФ заснувала відомчу нагороду «Медаль Руденко»

в связи с празднованием 70-летия со дня Победы в Великой Отечественной войне и в целях увековечивания памяти главного государственного обвинителя от СССР на Нюрнбергском судебном процессе

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #12413744X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Метрична книга Миколаївської церкви м.Носівка. 1907.

Джерела
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Звягинцев Александр, Руденко. изд. «Молодая гвардия», 2007 — ISBN 978-5-235-03081-7 (рос.)
  • Залесский К. А., «Империя Сталина». Биографический энциклопедический словарь, г. Москва, изд «Вече», 2000 г. (рос.)
  • Торчинов В. А., Леонтюк А. М., «Вокруг Сталина». Историко-биографический справочник, г. Санкт-Петербург, 2000 г. (рос.)
  • Судебные речи и выступления. М.: Издательство «Юридическая литература», 1987 г. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.