Рудик Юрій Володимирович

Народився 1971 року в місті Славута (Хмельницька область); від 1975-го мешкав у селі Майків (Гощанський район, Рівненська область). Восьмирічну освіту здобув у Майківській 8-річній школі, навчався в Тучинській школі-інтернаті, пізніше у загальноосвітній школі села Русивель; технічну освіту отримав у Корецькому ДТСААФ. 1989 року був призваний до РА; по демобілізації працював водієм у місцевому колгоспі, якийсь час їздив на заробітки, пізніше підробляв будівельником в Нетішині.

З початком війни намагався піти добровольцем проте родині вдавалося його стримати, пізніше він відмовився від наміру. Однак з початку 2017 року відновив свої зусилля і 21 липня вступив на військову службу за контрактом.

Солдат, водій взводу вогневої підтримки 1-ї гірсько-штурмової роти 109-го батальйону. Його авто ГАЗ-66 завжди було готове до виїзду; він міг у будь-який час доставити набої, харчі, перевезти побратимів.

18 листопада 2017 року внаслідок пострілу снайпера зазнав поранення в голову під час ворожих обстрілів околиць міста Золоте (Попаснянський район) — їхню позицію ворог обстріляв із крупнокаліберної зброї; хлопці вибігли з бліндажа, їх почали обстрілювати ворожі снайпери. Юрія відвезли до обласної лікарні ім. Мечникова в Дніпрі, перебував у глибокій комі.

4 грудня 2017-го помер, не приходячи до свідомості.

6 грудня 2017 року похований в селі Майків.

Без Юрія лишились мама, сестра Світлана, дорослі донька й син та троє онуків.

• указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов'язку» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[1]
• 4 грудня 2018 року на фасаді загальноосвітньої школи села Майків відкрито та освячено меморіальну дошку Юрію Рудику.

• Рудик Юрій Володимирович // Книга пам'яті
• Революція гідності. Війна. Рівненщина