Рудка (Демидівський район)

Писемних повідомлень про села і його перших жителів нема. Згідно переказів першими жителями села були рибалки. Вони заснували поселения над річкою, яку називали тоді Рудкою. Відповідно поселенців почали називати Рудками. Є в сучасній Рудці люди, які, носять прізвище Рудько.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 483 особи.[2]

Є регулярне автобусне сполучення з районним та обласним центрами, курсує маршрутне таксі "Ільпибоки - Рівне". Поблизу школи розміщена автобусна зупинка.

На правому узбіччі шосе Демидівка-Рудка, при в'їзді в село, стоїть церква Святої Параскеви – духовна святиня жителів Рудки. Церква, як засвідчують архівні документи, була побудована в селі 1771 року поміщиком Йосипом Стрільницьким з започаткованої фундації Юзефа Стжельніцкого. В дворі якої перед війно було до 10 тисяч томів книг. Пізніше все це було старовинною цінністю Рудецьких по замку, які залишили сліди по болотах у Рудці, потім Стжельніцких та Воланських. Церква дерев’яна з дерев’яною дзвіницею. На початок 20 століття до церкви було приписане с. Ільпибоки. Число прихожан – 737. При церкві була чотирикласна церковноприходська школа. Церква збереглася в роки революції 1917-1920 рр.,а також в роки Німецько-радянської війни 1941-1945 роки. За роки свого існування церква зазнала багато змін, перебудов. Велика перебудова церкви була здійснена 1893 р. під керівництвом інженера Григор’єва. В післявоєнні роки церква пережила ще декілька реставрацій, проте залишилася дерев’яною.

У передвоєнні роки та в роки Німецько-радянської війни настоятелем церкви був Чайковський Мефодій, палкий патріот України, який користувався заслуженим авторитетом у прихожан своєю чесністю, порядністю, добротою, знанням церковної служби. Його сини воювали проти нацистських окупантів в лавах сил Опору – Радянської Армії та УПА. Один із них, Юрій Чайковський, був командиром в УПА і загинув 1943 р. Після Чайковського Мефодія настоятелями церкви в різні часи були Березовський, Зубкевич, Смоляр, Михальчук, Касьян, Бурець.

До осені 2003 p., впродовж останніх двадцяти років, настоятелем церкви був уродженець с. Рудка о. Василь (Бурець). Він багато зробив особисто сам, а також з допомогою прихожан, для упорядкування території навколо церкви, а також самої церкви. о. Василь поставив на високий рівень церковну службу. Церковну службу обслуговував хор, в який входило до 25 чоловік: чоловіків і жінок, людей різного віку та професій. З осені 2003 р. церкву в с. Рудка очолює о. Федір (Бобикайло). З весни 2013 року церкву очолює о. Андрій (Рослюк).

Другою святинею села, крім церкви, є Свята Фігура Божої Матері, як її називали в селі до 1986 року. Цього року святиню знищили. 1990 року на місці знищеної святині з’явився новий обеліск, поставлений місцевим жителем Хоміцьким Мефодієм, з новою іконою Божої Матері.

В історії появи цієї святині в селі поєднуються справжні історичні факти і події та легенди. Згідно розповідей старожилів села і місцевих легенд наприкінці 40-х років 19 століття Рудка була вражена епідемією чуми. Чума косила всіх, особливо дітей. Люди не бачили спасіння на Землі і звернулися до Бога, Богоматері. Ініціативу проявила місцева поміщиця. Сільська громада вирішила поставити в селі біля криниці з цілющою водою Фігуру Божої Матері. Фігура Божої Матері була поставлена 1849 року Адамом Волянським – далеким предком поміщиків Рудецьких, які заснували в селі парк, побудували в ньому палац, який після втечі поміщиків в 30-ті роки 20 століття був переобладнаний на школу. Фігуру Божої Матері доставили з Почаївської Лаври. Люди всю дорогу несли її пішки. Як тільки святиня з'явилася в селі, чуми не стало. Це святе місце оберігало жителів села від хвороб, стихійних лих. Тут відбувалися богослужіння. На Водохреща біля криниці святили воду.

1990 року святиня відродилася. 2001 році відбудували і криницю біля обеліску, яка була зруйнована ще задовго до знищення святині 1986 року. Криницю освятили і передали в розпорядження Рудківської сільської ради.

В жовтні 2003 року під час хресного ходу в Рудці з іконою Божої Матері – цілительки, доставленої з Афону було освячено ікону Божої Матері на обеліску та криницю біля неї.

• Артемчук Катерина Олександрівна — майстер української вишивки.
• Трачук Оксана Омелянівна — новатор виробництва, робітниця швейного цеху Дубенської трикотажної фабрики Рівненської області. Депутат Верховної Ради УРСР 5-го скликання.