Рудольф Перешін

В останньому класі восьмирічки Рудольф визначається з професією пілота. Льотне училище закінчує в Мостарі. Успішно проходить високі медичні та психофізичні критерії відбору, а 1977 року вступає в задарську Військово-повітряну академію. В 1981 він в числі найкращих випускників академії одержує звання льотчика-винищувача, золоті крила пілота і своє перше офіцерське звання. У тому самому році через високі професійні, медичні та психофізичні якості, а особливо через високу техніку пілотажу, точність і врівноваженість у роботі, чудову пам'ять і спостережливість він увійшов до групи з 19 пілотів, відібраних для перепідготовки на надзвукових літаках МіГ-21, а згодом його визначено на летуна-розвідника. Літаючи в Біхачі на МіГах, він досягає висот технічної та професійної майстерності пілота.

Пам'ятник Рудольфові Перешіну в містечку Горня Стубиця

У 1990 р., коли вже перероджена ЮНА готується до агресії проти Хорватії, він відмовляється, як і більшість пілотів, вступати в політичну організацію «Союз комуністів Югославії — Рух за Югославію», яка повинна була створити нову ідеологічну основу для існування централізованої і унітарної Югославії під диктат Сербії Мілошевича. Перешін, не сумніваючись вирішив покинути з МіГом ЮНА, а також взяти участь у захисті своєї батьківщини Хорватії. Усвідомлюючи ризикованість планованої затії, адже він, поряд з багатьма іншими хорватами, перебував під постійним наглядом, Рудольф у найдрібніших подробицях спланував варіант втечі.

Під час першого польоту після тривалої перерви, спричиненої адміністративними заборонами польотів для всіх хорватів на аеродромі, Перешін мав стежити за виводом ЮНА зі Словенії. Пролетівши планованим маршрутом через Загреб і Любляну аж до Копра і назад через Любляну, він опустився до рівня землі і влетів у повітряний простір Австрії приблизно біля Бляйбурга. Одразу ж після входження в австрійський повітряний простір витягнув шасі і спрямувався до аеродрому коло Клагенфурта, де успішно приземлив свій беззбройний літак. Цим своїм патріотичним вчинком завдав серйозного морального і політичного удару по армії агресора і його авіації, а серед хорватських громадян викликав приплив величезної гордості, сплеск непокори і ріст національної самосвідомості в найкритичніші дні Вітчизняної війни. Це сталося 25 жовтня 1991 р.[1], коли через світлину з хорватським пілотом і його літаком МіГ-21 на аеродромі Клагенфурта весь світ облетіли його слова: «Я хорват, не можу і не буду стріляти по хорватах!»[1] Через чотири дні Перешін повернувся в Хорватію, де вступив у ВПС хорватської армії.

Літак, пролітавши деякий час, зберігався на аеродромі Клагенфурта, а потім і в центрі міста Клагенфурт. Не знаючи, що з ним робити, австрійці, кінець-кінцем, за допомогою фахівців з колишньої НДР розібрали його і зберігали на танковій базі в Ґроссмітель неподалік від віденського Нойштадту. У цілях виставки його було знову складено, про його подальшу долю нічого достеменно не відомо.

Приїхавши в Загреб у Генштаб ЗС Хорватії, у своєму першому інтерв'ю після перельоту на запитання журналістів, чи вважає себе героєм, Перешін сказав: «Я зробив лише те, що, думаю, є обов'язком кожного громадянина Хорватії. Всяк, хто вважає Хорватію за батьківщину, повинен внести свій вклад у боротьбу за свободу. Справжні герої у Вуковарі та на інших ділянках фронту, але про багатьох з них ми ніколи так і не почуємо». В 1994 р. Рудольф Перешін обирається головою новоствореної Загребської асоціації авіаційно-технічної діяльності. Своєю діяльністю він значною мірою сприяв закладанню підвалин для залучення дітей та молоді до програм технічної освіти, особливо в авіаційно-технічній діяльності. Нині асоціація носить його ім'я.