Руська православна церква

Формування української нації розпочалось ще за часів Київської Русі, тоді українці називались руси (русини, рутени). Частково цей термін поширювався й на білорусів і росіян. Поступово й назва «Русь», як державне утворення українців, замінюється на назву «Україна» щодо більшої території Русі, на якій сформувалася українська нація; та назви «Білорусь» і «Московія/Росія» щодо частин Русі, де сформувалися ці народи. Згодом і національні церкви цих народів та їхніх державних утворень отримали відповідні найменування.

На думку Російської православної церкви, єдиними православними церквами на території колишньої Русі, які мають канонічне спілкування з усіма помісними православними церквами, є Московський патріархат, який має вірних в Україні, Білорусі та Росії; та, частково, Польська і Румунська православні церкви, які мають вірних в Польщі та Молдові, прикордонні території якої також належали до Русі. Московський патріархат в 1943 році змінив свою назву з «Российская православная церковь» на «Русская православна церковь», однак в Україні його називають «Російською православною церквою» як і в дореволюційний період, адже спадкоємцями православної церкви Русі є також інші українські православні церкви, Білоруська автокефальна православна церква, кілька російських православних старостильних церков та кілька греко-католицьких церков.

Константинопольський патріархат неодноразово заявляв, що не визнає канонічним підпорядкування Руської православної церкви (Київської митрополії) до Московського патріархату. Так, у своєму Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII пише: "відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу".

Під час зустрічі офіційної делегації Константинопольського патріархату з президентом України 24 березня 2005 р. глава делегації Вселенського престолу архієпископ Скопельський Всеволод (Майданський) заявив: "Матір Церква, Константинопольський патріархат, вважає, що її дочка - Московський патріархат - має ту канонічну територію, яка існувала в цій Церкві до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії під Московську Церкву (1686) було здійснено Патріархом Діонісієм без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової". А 26 липня 2008 року у своєму Зверненні до Українського народу Патріарх Варфоломій каже: «Найкращим прикладом служби Вселенського Патріархату в Православній Церкві в ущерб його власних прав на розвиток стосунків із значною серед дочірніх Церков - Українською Церквою, яка сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським князем (988 р.) аж до її анексії до Російської держави за Петра І (1687). І справді, Церква-Мати, за відомих несприятливих обставинах, обмежила себе задля того, щоби з готовністю надати Українській Церкві всіляку церковну, духовну і матеріальну підтримку, орієнтуючись не тільки на повніше застосування духовної спадщини Візантії, але й на оборону її православної ідентичності від важкого політичного тиску поширювачів неправославного вчення, особливо в дуже важкі для побожного українського народу часи.» Далі в цьому ж листі Патріарх ще раз називає приєднання Київської митрополії до Москви «анексією» та каже про її не канонічність: «після анексування України Росією і під тиском Петра І, Вселенський Патріарх Діонісій IV розсудив, що за тогочасних обставин стало необхідним церковне підпорядкування Української Церкви Московському Патріархатові (1687 р.), щоб не примножувати бід побожного українського народу і щоб він був під православним політичним проводом - хоча українська ієрархія сильно і одностайно противилася цьому рішенню, рішенню, що дорівнювало нанесенню явної шкоди канонічним правам Церкви-Матері».

В XI-XIII століттях канонічна територія Руської православної церкви (Київської митрополії в юрисдикції Константинопольського патріархату, а також Галицька митрополія та Литовсько-Руська митрополія) поступово поширилась не тільки на теренах сучасних України та Білорусі, а й на частину території Росії, Литви, Польщі, Словаччини, Угорщини та інших.

Основні історичні етапи існування української православної церкви, коли офіційною назвою українських територій було слово «Русь»:

• Київська митрополія (988—1240)
• Галицька митрополія (1303-1401)
• Литовсько-Руська митрополія (1351-1435)
• Київська митрополія (1458—1596)
• Київська митрополія (1620—1685)

Після відокремлення Московської митрополії від Київської у 1458 році її предстоятелі носили титул «Митрополит Московський і всія Русі». Титул Київських митрополитів, що його надавав Константинопольський патріарх був «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі». У 1589 році було проголошено Московський патріархат. З 1686 року, українська церква була переведена під його юрисдикцію (де-факто, тільки Київська та Чернігівська єпархії). Київські митрополити почали призначатися в Москві, а титул «Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі» було замінено спочатку на «Митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Росії», а з 1770 — на «митрополит (архієпископ) Київський».

З 1721 російське патріаршество було скасоване, до 1917 року в Всеросійській імперії церква була державним відомством під керуванням світської особи — оберпрокурора. Російську церкву відновили лише після зречення імператора, на Всеросійському Помісному Соборі 28 жовтня (11 листопада) 1917 року був вибраний патріарх з титулом «Патріарх Московський і всієї Росії». Титул «Святійший Патріарх Московський і всієї Русі» був прийнятий 1943 року патріархом Сергієм за пропозицією Йосипа Сталіна.^{[джерело?]}

В офіційних документах УПЦ (МП) — структури Московського патріархату на території України — термін «Руська православна церква» вживається стосовно сучасного Московського патріархату[1]. Україномовна версія офіційного сайту Московського патріархату також називає РПЦ «Руською православною церквою»[2].

Українські історики, представники духовенства та науковці доводять, що Руська православна церква — це Українська православна церква на початку свого історичного існування. Своє походження від Руської православної церкви також виводять Американська карпаторуська православна єпархія та Русинська греко-католицька церква.

• Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
• Історія автокефалії в Україні.
• Іван Огієнко. Українська Церква