Рюкюсці

Поділяється на три етнографічні групи: окінавці, міякосці та яеяма. У 12 — 16 століттях століттях рюкюсці мали власну державу — королівство Рюкю, яка у 17 столітті була завойована японськими самураями роду Сімадзу з Сацума-хану. Наприкінці 19 століття Рюкю остаточно була інкорпорована до Японської імперії. Консервативні науковці вважають рюкюсців етнографічною групою японців, а рюкюську мову — діалектом японської.

Завдяки тісним історичним зв'язкам Окінави з Китаєм, Японією, Індонезією і Малайзією місцева культура розвивалася під постійним іноземним впливом. Проте, Окінава стала батьківщиною безлічі самобутніх культурних практик, предметів і технік: бойового мистецтва карате, музичного інструменту сансіна (предка сямісена), методу фарбування тканин бінгата, віршованого жанру Рюка, особливого архітектурного стилю та безлічі інших. У 1393-му році у Тюдзан прибули китайські переселенці, утворивши громаду Куме недалеко від столиці Сюрі. З часів трьох царств і до кінця існування королівства Рюкю село Кумемура була культурним та освітнім центром[2]. У культурі рюкюсців помітні китайський і новояпонський вплив поряд з древніми національними рисами. У більш урбанізованих районах островів японський вплив позначається помітніше, а в сільській місцевості, особливо у віддалених гірських селищах, старі національні традиції зберігаються до теперішнього часу.

Рюкюсці говорять на японській і родинних їй рюкюських мовах: на островах Рюкю все ще залишаються шість корінних мов. Ці мови відрізняються від японської, хоча вони всі і належать до однієї родини японо-рюкюскої сім'ї. Рюкюська мова знаходяться в занепаді, оскільки з часу приєднання до Японської імперії рюкюсці були схильні до асиміляції з боку японців; в окінавських школах викладають тільки японською мовою. Сьогодні рюкюська мова залишаються рідною приблизно для мільйону чоловік, більшість з яких у похилому віці. Деякі діти вчать рюкюску, зазвичай якщо вони живуть з бабусями і дідусями. Мало хто з народжених в 1990-х називає одну з рюкюських своєю рідною мовою. На рюкюській співаються народні пісні, випускається новинна радіопередача[3].

На Окінаві досі зберігся свій віршований жанр Рюка («пісні Рюкю»), перетворений в XVI столітті з Оморо. Рюка зазвичай складали на окинавській мові і виконували під музику інструменту сансін. Рюка продовжує існувати не тільки на самій Окінаві, але і в рюкюській діаспорі на Гаваях і в Перу.

Традиційно жителі Окінави і прилеглих островів сповідували свою рюкюську релігію, поклоняючись божествам у священних гаях. Рюкюсці приділяють велику увагу ролі жінки в суспільстві. У рюкюській релігії жінки не тільки берегині домашнього вогнища, а й займають посаду жриці. Більшість рюкюсців молодого покоління до початку XXI століття вже не прихильники цієї релігії.

Національні костюми рюкюсців схожі з японськими: вільні Запашні Юката для чоловіків і жінок. Найпоширеніший колір тканини — синій з білою смугою для чоловіків, з білими дрібними цяточками для жінок. Такі тканини відомі в «материковій» Японії як рюкюські тканини. До початку XXI століття національний одяг носять на островах в основному люди старшого покоління.

• Сьо Тай
• Накама Юкіе

• Японія
• Яматосці
• Айни
• Рюкюська мова