Окінавська мова

Окінавська мова — мова японської мовної сім'ї, яка походить від стародавньої японської мови. Вважається, що рюкюські мови могли відділитися від майбутньої японської мови вже у I столітті н. е. і не пізніше XII століття н. е. Китайські та японські ієрогліфи почали використовуватися для рюкюських мов японськими місіонерами у 1265 році[9].

До васалізації королівства Рюкю князівством Сацума на письмі значно частіше послуговувалися хіраґаною (японською складовою абеткою), а не кандзі (ієрогліфами). Вірші зазвичай записували за допомогою хіраґани і лише інколи використовували кандзі. За правління короля Шьо Шіна окінавська мова отримала статус офіційної мови короліства Рюкю.

Після васалізації Рюкю князівством Сацума в поезії почали використовувати частіше кандзі. Незважаючи на зміни, офіційні рюкюські документи записувалися класичною китайською мовою.

У 1609 році королівство Рюкю визнало сюзеренітет князівства Сацума з півдня Японії. Втім, правителі князівства Сацума не сильно втручалися у справи Рюкю через страх вступити в конфлікт з Китаєм, який тоді мав сильніші торговельні відносини з Рюкю[10].

Більшість населення Окінави продовжувало розмовляти окінавською мовою, коли у 1879 році королівство Рюкю було анексоване Японією. Через десять років уряд Японії почав здійснювати політику асиміляції (японізації) островів, внаслідок чого рюкюські мови поступово зазнавали різних утисків. Основним засобом японізації стала система освіти — діти Окінави вивчати японську мову і каралися за вживання рідної окінавської мови, яка вважалася новою владою лише діалектом японської мови. До 1945 року на Окінавських островах було вже чимало людей, які розмовляли японською мовою або були двомовними. Під час битви за Окінаву деякі жителі Окінави були вбиті японськими солдатами за спілкування окінавською мовою.

Перехід мешканців Рюкюських островах на японську мову почався у 1879 році, після анексії Японією королівства Рюкю і створення префектури Окінава. До управління префектурою залучалися люди з префектури Каґосіма, де раніше існувало князівство Сацума, сюзерен королівства Рюкю. Ця політика сприяла як модернізації Окінави, так і переходу на японську мову її мешканців. Як результат, японська мова стала стандартною мовою в управлінні, освіті, засобах масової інформації та літературі[10].

У 1902 році Комітет дослідження рідної (національної) мови (яп. 国語調査委員会) почав процес мовної уніфікації Японії до стандартної японської мови. Цей процес став причиною мовної стигматизації багатьох місцевих мов та діалектів у Японії, включно з окінавською мовою. Після посилення дискримінації мешканці Окінави почали частіше переходити на стандартну японську мову[10].

Під час окупації Окінавських островів Сполученими Штатами Америки здійснена спроба відродити та стандартизувати окінавську мову. Втім, це не мало великого успіху, тому перевага була віддана японській мові. Генерал Дуглас Макартур намагався поширювати окінавські мови та культуру за допомогою системи освіти[11].

Після повернення Окінави Японії японська мова продовжила посідати панівне становище. Більшість мешканців Окінави молодших поколінь розмовляють лише японською мовою (окінавською японською мовою). Такі діячі як Фіджа Байрон (англ. Fija Byron; яп. ふぃじゃバイロン) та Ноборікава Сейджін (登川誠仁 Noborikawa Seijin) робили спроби відродити вживання окінавської мови, але, незважаючи на це, небагато мешканців Окінави виявляють бажання вивчати окінавську мову[12].

Окінавською мовою все ще розмовляють спільноти іммігрантів з Окінави у Бразилії. Перші іммігранти з Окінави прибули до Бразилії у 1908 році. Потрапивши до нової країни, вони отримали змогу вільно розмовляти рідною мовою, зберігши таким чином свою мову та культуру дотепер. Сьогодні окінавська мова залишається живою, насамперед, завдяки діяльності окінавсько-японських центрів та товариств у штаті Сан-Паулу[13].

Виокремлюють такі діалекти окінавської мови: діалекти Кудака, Наха, Шюрі, Торошіма. Японська та рюкюські мови відрізняються досить сильно, щоб їх носії не розуміли один одного. Рюкюські мови містять 62-70 % спільної лексики з токійським діалектом японської мови[1].

Окінавська мова розглядалася як діалект японської мови у рамках політики асиміляції з часу створення префектури Окінава. Пізніше такі японські лінгвісти, як Тоджьо Місао, який вивчав рюкюські мови, стверджували, що ці мови справді є діалектами японської мови. Причиною такої точки зору є упевненість в тому, що Японія є однорідною країною (один народ, одна мова, одна нація), тому класифікація рюкюських мов як окремих мов підірвала б довіру до цього переконання[14]. Сьогодні уряд Японії продовжує вважати окінавську мову діалектом, японською мовою окінавську мову називають 沖縄方言 ( okinawa hōgen), або 沖縄弁 ( okinawa-ben), що перекладається як «окінавський діалект (японської мови)». Політика асиміляції у поєднанні з посиленими зв'язками материкової Японії та Окінави через засоби масової інформації та економіку стали причиною виникнення місцевого діалекту японської мови (окінавської японської мови).

Окінавський лінгвіст Накасоне Сейдзен вважав рюкюські мови групою схожих між собою діалектів. Оскільки у кожної спільноти є свій окремий діалект, серед них немає «єдиної мови». Накасоне пояснював цю різноманітність ізоляцією, викликаною тривалим життям на одному місці, посилаючись на історію своєї матері, яка хотіла відвідати місто Наґо, проте ніколи так і не здійснила цієї 25-кілометрової подорожі[15].

За межами Японії окінавська мова вважається окремою від японської мовою. Вперше про це заявив професор Безіл Чемберлен, порівнявши зв'язок між цими двома мовами із зв'язками, які мають між собою романські мови. ЮНЕСКО класифікує окінавську мову як мову під загрозою зникнення.

В окінавській мові п'ять голосних звуків, кожен з яких може бути довгим або коротким, хоча короткі голосні /e/ та /o/ трапляються доволі рідко[18], оскільки вони містяться лише в декількох незапозичених словах окінавської мови з сильними («важкими») складами /Ceɴ/ або /Coɴ/, наприклад, /meɴsoːɾeː/ mensooree «ласкаво просимо» чи /toɴɸaː/ tonfaa. Голосні заднього ряду високого підняття /u/ та /uː/ є дійсно огубленими, на відміну від слабко огублених голосних звуків стандартної японської мови. Інколи приводиться шостий голосний звук /ɨ/ для пояснення відсутності явища палаталізації при зсуві голосної /e/, яке відбувається з приголосним перед /i/: */te/ → /tɨː/ tii «рука», */ti/ → /t͡ɕiː/ chii «кров». Однак на слух /ɨ/ вимовляється так само, як і /i/, причиною цьому, можливо, було те, що явище палаталізації передувало зсуву голосних.

В окінавській мові нараховується приблизно 20 фонем, наведених у таблиці нижче, основні алофони зазначені в дужках.

Архіфонема //n// — єдиний приголосний, який можна розглядати як коду складу.

Хоча система приголосних окінавської мови досить схожа на систему приголосних стандартної японської мови, вони дещо відрізняються на рівні фонем та алофонів. Зокрема, окінавська мова має лабілізовані (огублені) приголосні /kʷ/ та /ɡʷ/, які вийшли з вжитку у середній японській мові, має гортанну змичку /ʔ/, має глухий губно-губний фрикативний звук /ɸ/, який відрізняється від придихового звука (аспірата) /h/, та має два окремі африкати, які з'явилися внаслідок декількох різних фонетичних процесів. Крім того, в окінавські мові відсутні алофони [t͡s] та [d͡z], присутні в японській мові, в окінавській мові відбувся перехід голосної /u/ до /i/ після ясенних приголосних /t d s z/, і, як наслідок, перетворення [t͡su] tsu на [t͡ɕi] chi, [su] su на [ɕi] shi і [d͡zu] та [zu] на [d͡ʑi]. Також в окінавській мові немає окремої фонеми /z/, яка була об'єднана з /d͡ʑ/.

В окінавській мові присутня своєрідна «формула» адаптації слів японської мови шляхом заміни: e на i, ki на chi, gi на ji, o на u і -awa на -aa. Використовуючи цю формулу, слово Окінава (Okinawa) транслітерується окінавською мовою як Учінаа (Uchinaa), її інколи приводять як доказ того, що окінавська мова є діалектом японської мови. Проте нею не можна пояснити існування таких непов'язаних між собою слів, як, наприклад, слова японської мови arigatō та його відповідника в окінавській мові nifeedeebiru (обидва перекладаються як «дякую»).

Технічно, перелічені одиниці є скоріше морами, а не складами. Кожній морі в окінавській мові відповідає одна або дві кани. Якщо знаків кани два, то перший знак має нормальний розмір, а після нього записується зменшений у розмірі варіант звичайного знаку кани. Кожна комірка таблиці нижче містить такий порядок запису: верхній рядок — кана (хіраґана зліва та катакана справа, після крапки), у середньому рядку — ромадзі (за системою Гепберна), у нижньому рядку — транскрипція за МФА.