Жрецтво

Жрецтво виникло ще за часів існування первісного суспільства — у неоліті або навіть у мезоліті — одночасно з появою первісних релігійних вірувань. Для «спілкування» з духами і душами померлих потрібні були особливі люди, які мали або певні надзвичайні здібності, або більше знань і досвіду. Саме слово «жрець» спочатку означало лише «той, хто приносить жертви». Жерці не лише здійснювали релігійні вправи, а й турбувалися про збереження знань про навколишній світ, допомагали порадами і лікували. Первісних жерців називали ще шаманами або чаклунами, адже для того, щоб привернути прихильність духів, вони виконували відомі лише їм рухи і вимовляли особливі звуки чи слова — «шаманили», «чаклували»[1].

З появою цивілізації жерці зосередили в свої руках велику владу, оскільки наділили себе монополією на встановлення зв'язків з потойбічним світом та підтримання стабільності земного світу шляхом проведення різних ритуальних дій.

У Шумері словом «Ен» іменувалися правителі, на думку інших — найбільш високопоставлені жерці. Хоча в більш пізній час так називали та представників вищих кіл шумерського суспільства, цей термін використовувався переважно щодо жерців.

У найдавнішу епоху ен, мабуть, складали верхівку жрецтва. Це були жерці, керуючі храмовим господарством, яке було одночасно і господарством міста. Згодом з цієї громадської групи виділилися князі-жерці, енсі.

У найдавніших письмових документах ми зустрічаємо також терміни «Санг», «суккаль» та ін, також позначали різні жрецькі посади. Щодо «Санг» існує припущення, що вже до початку III тисячоліття цю посаду могли займати жінки.

Чим ближче до II тисячоліття, тим більше намічається розшарування в середовищі шумерського жрецтва. У зв'язку з ускладненням культу відбувається поділ функцій і обов'язків жерців. Одні розпочинають займатися тільки жертвопринесеннями, інші — очисними обрядами, треті піклуються про статуї богів та вивчають різні чуда, тлумачать сни і пр. Складний ритуал богослужінь і турбота про «будинок бога» вимагали відповідного храмового персоналу. Подібно тому як невидимий палац бога обслуговувався безліччю другорядних божеств, так храм, його земне віддзеркалення, повинен був розташовувати великим числом навчених служителів[2].

У Стародавньому Єгипті була популярна астрономія, яка перетиналася з астрологією, але «астрологія» того часу була не «віщування», а аграрна і лікарська, яка вивчала вплив небесних тіл на самопочуття людей і природу. Астрологічні пророкування і гороскопи з'явилися в Єгипті лише в I столітті до н. е..

Астрономами-спостерігачами були жерці Мер Уннут — 'розпорядники годин'. А тлумачення руху небесних світил проводили жерці Амі Уннут — 'тлумачі годин'. Їх діяльність була далека від сучасної астрології, жерцям потрібно було вибрати сприятливий час для посіву та збору врожаю, вони визначали точний час розливу Нілу. При складанні прогнозів використовувалося дані храмових бібліотек, в яких зберігалися докладні спостереження за астрономічними явищами минулих років. Жерці вищих санів удостоювалися титулу Ур — «високий, піднесений». Найвищим у Єгипті вважали верховного жерця Амона у Фівах.

В Індії найвищу варну жерців називають брагмани. У Ірані — маги. Існує версія, що три царі, які прийшли до новонародженого Ісуса, були саме маги, мобеди (зороастрійські жерці).

У кельтів жерцями були друїди.

У майя сини наслідували своїм батькам на посаді жреця, хоча інколи жрецями ставали другі сини правителів. Титул жреця, Ах-Кін (Ah K'in — «він від сонця»), вказує на зв'язок з календарем та астрономією, а їх обов'язки включали не тільки проведення ритіалів, але й освіту. Також вони проводили розрахунки календаря, астрономічних подій, завідували священними місцями, церемоніями і святами, надавали пророцтва, займалися лікуванням хворих, вчили учнів письму та складали генеалогії важливих персон.

В Греції у полісах кожен громадянин міг приносити жертви, виконувати очищення, узливання та інші священні дії. Жерця, як правило, обирали на рік або на кілька років, часом призначали жеребкуванням. Деякі «посади» жерців діставались у спадщину на ціле життя (Евмольпіди в Елевсіні, Бранхіди в Дімах). Жерця, який керував Елевсінськими містеріями, називали ієрофант. В елліністичний період сан жерця можна було купити.

Жерцем міг бути лише повноправний громадянин, здоровий психічно й фізично. Жриці іноді мусили зберігати цнотливість (наприклад, жриці Артеміди в Орхомені). Деякі з них були обмежені в їжі (жриці Посейдона не повинні були їсти риби), іншим заборонялося заходити до лазні, до родинної господи тощо. Жерці не мали особливої платні за свою роботу, але брали частину м'яса жертовних тварин та подарунки віруючих. В античній Греції державним культом відали найвищі службові особи, а не жерці (в Афінах — архонти-басилеї). У Римі ж. організовувалося в колегії, обов'язком яких був громадський культ (родинним культом відав господар дому). Римське ж. відігравало більшу роль у житті суспільства, ніж грецьке.

У Римі жерці були службовими особами, відали календарем, оберігали закони, вступали в міжнародні зносини, засідали в сенаті тощо. Понтифіки, фламіни, весталки були високими колегіями жерців. Великий вплив на суспільне життя країни мали авгури; салії обслуговували релігійний культ Марса Квіріна; арвальські брати, луперки, жерці Фавна відали сільськогосподарським культом. Християнство перейняло чимало римських культів. У переносному значенні жрець — той, хто присвячує себе служінню чомусь: жрець Аполлона — митець, жрець Морфея — сплюх (жарт.), жрець Вакха — п'яниця тощо.

В Юдеї жерців називали когени і левіти. В християн жерця можуть називати священик, церковнослужитель, піп (походить від папа — отець), пастор, жрецтво взагалі — клір, духовенство. В ісламі керує богослужінням імам.

• Каннуші — жрець-шаман шінтоїстського святилища.
• Міко — жриця-шаманка шінтоїстського святилища.

• Священик
• Капелан
• Шаман
• Волхви
• Чаклун
• Маг
• Мольфар
• Характерник
• Біблійні маги
• Віщун
• Ворожіння
• Ведичне жрецтво
• Релігія Стародавнього Єгипту
• Жрецтво Стародавнього Єгипту
• Вайделот

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.

• Жрецтво // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Жрець // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.