Сьо Тай

Сьо́ Та́й (яп. 尚泰, しょうたい; 3 серпня 1843 — 19 серпня 1901) — 25-й ван Рюкю в 1847—1872 роках, 19-й і останній ван з Другої династії Сьо, перший і останній правитель Рюкю-хана в 1872—1879 роках.

Сьо Тай
яп. 尚泰王
Народився 3 серпня 1843(1843-08-03)
Сюрі, Окінава
Помер 19 серпня 1901(1901-08-19) (58 років)
Токіо, Японія
Громадянство Японія
Національність рюкюсець
Діяльність політик
Знання мов японська
Титул ван Рюкю
Посада King of Ryukyud і член Палати перівd
Рід Second Shō Dynastyd
Батько Сьо Іку
Мати Gentei, Sashiki Ajiganashid
Брати, сестри Nakijin Chōfud і Shō Jund
У шлюбі з Kenshitsu, Sashiki Ajiganashid
Діти Shō Tend, Shō Ind і Shō Jund

Біографія

Сьо Тай народився 1843 року. Він був другим сином рюкюського правителя Сьо Іку. 1847 року, через смерть свого старшого брата, 4-річний Тай був оголошений наступним ваном Рюкю. 1866 року посланець Цінського імператора Чжао Сінь привіз йому ярлик та регалії вана[1].

Тай правив у неспокійну для Рюкю епоху. Державна скарбниця була майже пуста, а рюкюські селяни потерпали від нестачі землі та неврожаїв. Берегові води країни постійно турбували імперіалістичні держави Європи та США. Японія ж вимагала негайного приєднання до себе та розриву стосунків з Китаєм[1].

1872 року японський уряд перейменував Рюкюську державу на автономний уділ Рюкю-хан, а Тая проголосив удільним ваном. Правителя також прирівняли до японської титулованої шляхти й дарували титул маркіза. 1879 року японський емісар Мацуда Мітіюкі силою змусив Тая визнати анексію Рюкю й заснування префектури Окінава. Правитель зі своїм урядом був змушений покинути столичний замок Сюрі[1].

Решту життя колишній рюкюський ван провів у своїй садибі в Токіо. Він помер 19 серпня 1901 року. Тая поховали у мавзолеї Тамадун, «Палаці монарших душ» на Окінаві[1].

Примітки
  1. Сьо Тай // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

Джерела та література

Сьо Тай // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.