Рібоп'єр Катерина Михайлівна

Рібоп'єр Катерина Михайлівна
Ім'я при народженні Юсупова
Народилася 15 червня 1788(1788-06-15)
Санкт-Петербург
Померла 2 лютого 1872(1872-02-02) (83 роки)
Санкт-Петербург
Поховання Тихвінське кладовищеd
Рід Potemkind
Батько Mikhail Sergeevich Potemkind
Мати Юсупова Тетяна Василівна
У шлюбі з Alexander Ivanovich Ribopierd[1]
Діти Sofya Ribeaupierred, Tatyana Yusupovad і Ivan Ribeaupierred

Графиня (з 1856) Катерина Михайлівна Рібоп'єр (уроджена Потьомкіна; нар. 15 червня 1788[2]пом. 2 лютого 1872) — дружина дипломата, обер-камергера графа О. І. Рібоп'єра; кавалерственна дама ордену Святої Катерини (1826)[3] та іспанського Ордена Королеви Марії Луїзи (13.07.1830); статс-дама двору (23.04.1854).

Життєпис

Дочка генерал-поручика Михайла Сергійовича Потьомкіна (1744—1791) від шлюбу його з Тетяною Василівною Енгельгардт (1767—1841), племінницею князя Таврійського. Хрещениця імператриці Катерини II, на честь якої і отримала своє ім'я. Мати її, овдовівши, в 1793 році вийшла заміж за знаменитого багатія князя Миколи Борисовича Юсупова, але незабаром розійшлася з ним.

Катерина Михайлівна виховувалася разом із братами Олександром і Борисом, матір'ю в її багатому будинку на Англійській набережній, 54 в Петербурзі. З молодих років вона була знайома з Олександром Івановичем Рібоп'єром (1781—1865), сином швейцарця Жана Рібоп'єра, запрошеного в свій час до Російської імперії. Молоді люди часто бачилися і стали проявляти взаємну симпатію. Але княгиня Тетяна Василівна мріяла про більш блискучу партію для своєї дочки (так, наприклад, князь Г. С. Волконський планував одружити на ній свого сина Микиту) і довгий час не давала своєї згоди на шлюб.

Роман молодих закоханих викликав загальне співчуття. Обидва були так гарні собою (Катерина Михайлівна була красунею, сучасники знаходили в ній схожість з імператрицею Жозефіною), так і нещасні. У справу втрутилися двоюрідні брати нареченої, князі Голіцини і граф В. Г. Браницький, які були дуже дружні з Рібоп'єром. Після довгих зусиль їм вдалося отримати згоду княгині Юсупової і незабаром відбулася заручини. Вінчання було 29 вересня 1809 року в соборі Св. Ісаакія Далматського, поручителями нареченого були О. В. Васильчиков і О. О. Полянський, а нареченої О. М. Потьомкін і М. І. Загоровський[4]. Шлюб виявився на рідкість щасливим.

Олександр Рібоп'єр з молодшою донькою Тетяною (1836)

Перший час Рібоп'єри жили в Петербурзі у найманій квартирі в будинку купця Соколова на Гороховій і вели відкритий спосіб життя. Їх домашні вистави, в яких брала участь сама господиня, відвідувалися Олександром I і всім двором. З 1822 року Катерина Михайлівна проживала з чоловіком в Одесі, куди він був відряджений у справі порто-франко, і тримала там відкритий будинок.

В наступні роки не бажаючи розлучатися з чоловіком, вона супроводжувала його у всіх його дипломатичних призначення. У грудні 1827 року подружжя Рібоп'єрів разом з дітьми перебували на кораблі, який мало не піддався розстрілу з турецьких батарей в Босфорі під час відплиття з Константинополя закордонних дипломатичних представників після Наваринської битви. Катерина Михайлівна стояла на палубі, коли почалася стрілянина, і була схоплена офіцерами і віднесена з дітьми в каюту.

Після сильної бурі на Адріатичному морі, під час якої фрегат ледь не загинув на каменях, Рібоп'єри висадилися в Трієсті. Деякий час вони провели у Флоренції, а потім в найнятій чудовій віллі маркіза Монтекатіні в Гатаїйолє. Після вони оселилися в Римі, в палаццо Патерно. Після укладення Андрианопольського миру в 1829 році Рібоп'єри повернулися в Константинополь. Вони жили в російському посольстві в Буюк-Дере, звідки відкривався чудовий вигляд на Босфор, а при будинку був чудовий сад. Там Катерина Михайлівна, як гостинна господиня, не раз приймав у себе султана Махмуда, який виявляв її чоловікові свою підтримку. Під час перебування Рібоп'єра з дипломатичною місією в Берліні (з 1832), Катерина Михайлівна, як і раніше, була господинею розкішних прийомів і влаштовувала великі свята в своєму будинку.

У 1839 році Рібоп'єри повернулися в Росію. Взимку вони жили в Петербурзі, а літо, зазвичай, проводили в своєму маєтку Нове Село Смоленської губернії. Подружжя були завсідниками всіх палацових зібрань, причому виділялися в вищому світі тим, що цуралися всяких інтриг і пліток[5]. Будучи одними з найбільш наближених до двору особами, вони користувалися незмінною прихильністю імператорської сім'ї. Катерина Михайлівна з 1826 року була кавалерственою дамою ордену Святої Катерини (меншого хреста); в 1854 році отримала придворне звання статс-дами[6]; а під час коронації імператора Олександра II (26 серпня 1856) разом з чоловіком отримала звання графів Російської Імперії.

Садиба Нове Село на акварелі дочки графині Софії

За словами Доллі Фікельмон, навіть у віці мадам Рібоп'єр була на диво моложава і лицем, і фігурою. Їй була притаманна певна сварливість і педантичність, але при ближчому знайомстві вона дуже вигравала; під холодним поглядом, ховалася приємна і люб'язна особа[7]. Вона була талановитою художницею, в її майстерні в будинку на Великій Морській можна було знайти чудові копії з картин Ермітажу й не менш художньо виконані оригінальні картини. Одна з сучасниць писала про студію графині Рібоп'єр[8]:

Ми увійшли до величезного приміщення, спеціально побудованого в надвірній частині будинку, зі скляною стелею, з величезними вікнами, які завішували зеленими шторами різних форм і величини; всі стіни були зайняті картинами, більш-менш закінченими, стояли мольберти, крісла, столики, лежали розкинуті в художньому безладі дорогі тканини, службовці для моделей.

Після смерті чоловіка в 1865 році, Катерина Михайлівна жила самотньо в Петербурзі. Останні роки вона багато хворіла і, за словами її дочки, кожен рух віддавався болями для її кісток. Під час нападів вона не могла піднятися з ліжка, «у всьому тілі у неї була вода, руки і ноги страшенно розпухли і були важкі як мармур. Разом з цим обличчя її було, як і раніше, красивим, лагідним і вона була сповнена смирення перед тим, що приготував їй Бог»[9].

Графиня Рібоп'єр померла в квітні 1872 року і була похована поряд із чоловіком на Тихвінському цвинтарі Олександро-Невської Лаври[10].

Аглая Зенден (1839)

Родина

  • Аглаїда (Ганна) Олександрівна (1812—1842), фрейліна, заміжня (з 4 жовтня 1840 року) за бароном Ернестом Зенденом, сином гессенського посланника в Пруссії. За словами Олександри Смирнової, Рібоп'єри не відразу погодилися на шлюб дочки з Зенденом. Подружжя жило бідно, але щасливо[11].
  • Софія Олександрівна (1813—1881), фрейліна, заміжня (1836) за графом В. П. Голенищевим-Кутузовим (1803—1873).
  • Михайло Олександрович (помер у дитинстві).
  • Марія Олександрівна (1816—1885), фрейліна, заміжня (1849) за прусським послом в Константинополі графом Жозефом Брасьє де Сен-Симоном (1798—1872).
  • Іван Олександрович (1817—1871), гофмейстер (1863), одружений з княжною Софією Василівною Трубецькою, донькою генерала від кавалерії, генерал-ад'ютанта, сенатора В. С. Трубецького. Їх єдиний син Георгій Іванович Рібоп'р (1854—1916) стояв біля витоків олімпійського руху в Росії, був організатором атлетичного товариства і провів перший в Росії чемпіонат з боротьби.
  • Тетяна Олександрівна (1829—1879), фрейліна, дружина князя М. Б. Юсупова, мати княгині Зінаїди Юсупової.

Генеалогія

Примітки

  1. Картотека Амбургера
  2. ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.104. с. 20. Метрические книги Исаакиевского собора.
  3. Кавалеры Ордена Св. Екатерины // Список кавалерам российский императорских и царских орденов за 1849 год. Часть I. — Санкт-Петербург: Типография II отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, 1850. — С. 20.
  4. ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 151. Метрические книги соборе Св. Исаакия Далматского в Петербурге.
  5. А. А. Васильчиков // Русский архив, 1877. — Кн. 1. — Вып. 4. — С. 460—506.
  6. П. Ф. Карабанов. Статс-дамы и фрейлины русского двора в XVIII столетии // Русская старина. — 1871. — Том 3. — С. 459.
  7. Долли Фикельмон. Дневник 1829—1837. Весь пушкинский Петербург. — М.: Минувшее, 2009. — 1002 с.
  8. М. Г. Назимова. Бабушка Разумовская // Исторический Вестник. — 1899. — Т. 83. — С. 842.
  9. Н. В. Кукурузова. Из личной переписки Т. А. Юсуповой. — СПб.: Юсуповский Дворец, 2012. — 191 с.
  10. Великий князь Николай Михайлович. Петербургский некрополь / Сост. В. Саитов. В 4-х т. — СПб., 1912—1913.— Т.4. — С. 582.
  11. А. О. Смирнова-Россет. Дневник. Воспоминания. — М.: Наука, 1989. — 789 с.

Література

  • Русские портреты XVIII—XIX столетий. Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. СПб. 1906. Т. 4. вып 2. № 38.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.