Владислав Гжегож Браницький
Владислав Гжегож Браницький герба Корчак (пол. Władysław Grzegorz Branicki; 13(25) лютого 1783), Санкт-Петербург, Російська імперія — 15(27) серпня 1843, Варшава, Королівство Польське, Російська імперія) — польський державний діяч, генерал від інфантерії російської служби. Син великого гетьмана коронного Францішека Ксаверія Браницького, онук каштеляна брацлавського Пйотра, правнук Юзефа — каштеляна галицького.
| Владислав Гжегож Браницький | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Портрет В.-Г. Браницького (Ю. Олешкевич, 1819 рік) | ||||||||||
| Ім'я при народженні | Władysław-Grzegorz Branicki | |||||||||
| Псевдо | рос. Владислав-Григорий Ксаверьевич Браницкий | |||||||||
| Народився |
13 (25) лютого 1783 Санкт-Петербург | |||||||||
| Помер |
15 (27) серпня 1843 (60 років) Варшава | |||||||||
| Громадянство |
Річ Посполита→ Російська імперія | |||||||||
| Національність | поляк | |||||||||
| Місце проживання | Париж; Біла Церква; Санкт-Петербург | |||||||||
| Діяльність | політик, військовослужбовець | |||||||||
| Учасник | Російсько-турецька війна 1806—1812 | |||||||||
| Титул | граф | |||||||||
| Військове звання | генерал від інфантерії | |||||||||
| Конфесія | католицизм | |||||||||
| Рід | Корчак | |||||||||
| Батько | Францішек Ксаверій Браницький | |||||||||
| Мати | Браницька Олександра Василівна | |||||||||
| Брати, сестри | Воронцова Єлизавета Ксаверівна, Зофія Браницька, Катерина Браницька і Александр Браницькийd | |||||||||
| У шлюбі з | Роза Потоцька | |||||||||
| Діти | Ксаверій, Олександр, Костянтин, Владислав-Михайло, Єлизавета, Зофья, Катерина | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
 Герб Корчак | ||||||||||
.png.webp){kind=small}
Біографія
Владислав-Гжегож Браницький народився 13 лютого 1783 року в родині великого гетьмана коронного Францішека Ксаверія Браницького, який був генералом від інфантерії російської служби та Олександри Енгельгардт.
У день свого народження записаний прапорщиком у Преображенський лейб-гвардії полк. 1 січня 1791 року підвищений до звання підпоручника.
У 1799 році вступив на дійсну службу в чині поручника. У роки царювання імператора Павла І отримав орден Святого Іоанна Єрусалимського.
У 1807 році Браницький брав участь у російсько-турецькій війні з рухомим земським військом Київської губернії, під керівництвом генерал-фельдмаршала князя Олександра Прозоровського, і за цю кампанію нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступіню з діамантовими прикрасами.
22 липня 1809 року йому був наданий чин флігель-ад'ютанта; 1 серпня того ж року був проведений у штабс-капітани, 1 листопада 1810 року — капітани, а 17 квітня 1812 року — в полковники.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Браницький знаходився у свиті імператора Олександра I, а потім служив при штабі 1-й Західної армії. Брав участь у битвах — Смоленській[1], Бородінскій, Тарутинській, під Малоярославцем та Красним. Нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з бантом (за Бородінську битву) і золотою шпагою з написом «За хоробрість» (за бій під Красним).
1813 року Браницький брав участь у битвах Дрезденській, під Кульмом та Битва народів під Лейпцигом: за героїзм в останній битві нагороджений орденом Святого Володимира 3-го ступіню. Крім того, йому були подаровані ордена: австрійський орден Леопольда і прусський «За заслуги».
1814 році Браницький брав участь у битвах при Брієні (нагороджений баварським і віртемберзьким орденами), Ла-Ротьєрі, Арсі-сюр-Обе та у взятті Парижа. 27 березня 1814 року, за відзнаку при взятті Парижа, переведений у генерал-майори з призначенням до почту Його Величності. Під час кампанії 1815 року Браницький перебував при дворі російського імператора Олександра I.
1819 року коштом графа Владислава Браницького та його матері графині Олександри Браницької у передмісті Богуслава був збудований величний храм та освячений во ім'я святого Владислава, його патрона.[2]
22 серпня 1826 року він був призначений егермейстером Російського імператорського дому. 8 травня 1831 року нагороджений орденом Святої Анни 1-го ступіню. Найвищим Указом від того ж дня йому наказано бути присутнім у правлячому сенаті, зі збереженням у придворному званні. 28 січня 1832 року призначений бути присутнім у тимчасовому загальному зібранні Сенату, у Санкт-Петербурзі.
31 грудня 1837 року нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступіню. 2 квітня 1838 року отримав звання дійсного таємного радника, 23 квітня 1838 року призначений Обер-шенком російського імператорського двору. 18 липня 1839 року Браницькому надано графський титул, який затверджено відповідним положенням Комітету Міністрів. 15 квітня 1841 року нагороджений Орден Білого Орла.
Владислав-Гжегож Браницький помер передчасно, 27 серпня 1843 року в будинку своїх друзів у Варшаві.
Родина
Дружина (від 1813 року) — Роза Станіславівна Потоцька (1780—1862), дочка графа Станіслава Потоцького від другої його дружини Жозефіни Амалії Потоцької-Мнішек. У першому шлюбі (від 1799 року) була одружена з Антоном Потоцьким та мала трьох дітей. У 1812 році їх шлюбний союз розпався, оскільки, за словами Пилипа Вігеля, графиня Роза Станіславівна живила вічну ворожість до Росії. Браницький одружився з нею проти волі матері та поважна свекруха тривалий час не визнавала свою невістку[3]. За заслуги чоловіка 30 квітня 1837 року їй було присвоєно чин кавалерственної дами та даровано Орден Святої Катерини (малий хрест). Овдовівши, виїхала до Франції, де у 1849 році для свого старшого сина в долині Луари придбала замок Монтрезор. Померла 30 жовтня 1862 року в Парижі, а тіло її було перевезено до Польщі і поховане в маєтку Потоцьких у Кшешовіце. У шлюбі Браницький мав чотирьох синів і три доньки:
- Ксаверій (? 1814—1879) — видатний представник радикального крила польської еміграції в Парижі, під час Кримської війни намагався організувати польський легіон для боротьби з Росією.
- Олександр (1821—1877).
- Костянтин (1824—1884)
- Владислав-Михайло (1826—1884) — юнкер-камер, служив по виборах дворянства в Росії, помер в Парижі.
- Єлизавета (1820—1876), в першому шлюбі за графом Зигмунтом Красінським, в другому — за графом Людвігом Красінським;
- Софія (1821—1886), одружена з князем Одескальки;
- Катерина (1825—1907), одружена з графом Адамом Потоцьким.
Нагороди
- Орден Святого Георгія 4-а ст.
- Орден Святого Володимира 3-я ст. (08.10.1813) та 4-а ст. с бантом (26.08.1812).
- Орден Білого орла (15.04.1841).
- Орден Святої Анни 1-а ст. (08.05.1831) та 2-й ст. с бріліантами (07.11.1807).
- Орден Святого Іоанна Єрусалимського, кавалер.
- золотою шпагою з написом «За хоробрість» (1812).
- Орден Леопольда (Австрія, 1813).
- Військовий орден Максиміліана Йозефа (Баварія, 1814).
- Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг, 1814).
- Орден Червоного орла та орден «Pour le Mérite» (Пруссія, 1813).
- Кульмський хрест (Пруссія, 1816).
- Орден Військових заслуг (Франція, 1814).