Рікардо Фаччо

У дорослому футболі дебютував 1931 року виступами за команду клубу «Насьйональ», в якій провів два сезони. За цей час виборов титул чемпіона Уругваю.

У 1933 році перейшов до складу клубу «Амброзіана-Інтер» якраз перед фінальними матчами кубка Мітропи проти віденської «Аустрії», що відбувались на початку вересня. Протистояння двох суперзірок європейського футболу того часу Джузеппе Меацци з «Амброзіани» і Маттіаса Сінделара з «Аустрії» завершилось на користь австрійця, що забив фіналі три голи проти двох у італійського нападника (2:1, 1:3)[1]. У Серії А Фаччо дебютував 17 вересня 1933 року у грі проти «Про Верчеллі» (0:0)[2]. Протягом трьох сезонів був основним гравцем команди, двічі здобував срібні нагороди чемпіонату.

1936 року повернувся до клубу «Насьйональ». Цього разу провів у складі його команди чотири сезони. За цей час додав до переліку своїх трофеїв ще два титули чемпіона Уругваю.

19 лютого «Насьйональ» повинен був грати проти аргентинського «Естудьянтеса» в міжнародному турнірі Ріоплатенсе. Перед матчем вболівальники аргентинської команди вели себе дуже агрессивно, навіть демонстрували зброю, щоб налякати уругвайський футболістів. Перед матчем у роздягальню клубу зайшов один з членів делегації «Насьйоналя» і звернувшись до Фаччо, який був капітаном команди, попросив подумати про життя гравців і грати не надто активно, щоб програти матч. Фаччо розлютився і вигнав делегата з роздягальні, після чого з палкою промовою звернувся до гравців, сказавши в кінці: «Що б не трапилося, ми виграємо цей матч за нашу честь, за «Насьйональ», за нашу країну і за наші сім'ї»[3].

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Белья Віста», за команду якого виступав у 1941 році.

1933 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Уругваю у товариській грі проти збірної Аргентини (2:1)[4]. За два тижні зіграв ще один матч і знову проти аргентинської збірної[5].

Щоб виступати у серії А Фаччо отримав італійське громадянство, так як мав італійське коріння[2]. Завдяки цьому був запрошений до складу національної збірної Італії. Відіграв у 1935—1936 роках пять матчів, в тому числі у двох поєдинках кубка Центральної Європи, виграного італійцями.

Після повернення на батьківщину зіграв ще один матч у складі збірної Уругваю у 1938 році. У кубку Маньябуру уругвайці поступились сусідам-аргентинцям з рахунком 0:1[5].

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 1947 року, очоливши тренерський штаб клубу «Насьйональ». Досвід тренерської роботи обмежився цим клубом.

Помер 9 вересня 1970 року на 64-му році життя.