Рік Естлі

Рік Естлі народився 6 лютого 1966 року у англійському містечку Ньютон-ле-Віллоус (Newton-le-Willows), Велика Британія.

Гурт FBI, другий зліва — Рік Естлі, 1984 рік

На початку 1980-х років Рік Естлі — барабанщик музичного гурту під назвою FBI (англійська абревіатура ФБР), який виконував переважно композиції у стилі соул.

У 1985 році талант Ріка Естлі запримітив Піт Вотерман (Pete Waterman), власник рекординґової компанії PWL і переконав молодого виконавця спробувати сили на звукозаписуючій студії у Лондоні.

У столиці на підприємтві Вотермана Stock Aitken Waterman до Ріка Естлі спершу поставились несерйозно, і деякий час він був «хлопчиком на побігеньках» на студії, але опанування ним рекординґових процесів і особливий талант зробили свою справу — Рік Естлі розпочав сольну кар'єру.

Проте першим записаним синглом Ріка Естлі став дует з Лізою Картер (Lisa Carter) — «Коли ти йдеш» (When You Gonna), який втім не зажив популярності. Та вже наступний, перший сольний, трек Ріка Естлі «Ніколи і не думай поступатися» (Never Gonna Give You Up), випущений 1987 року, миттєво набув шаленої популярності, п'ять тижнів поспіль очолюючи британський чарт і ставши у цьому (1987) році найбільш продаваною (бестселлером) музичною композицією не тільки у Великій Британії, а й за океаном — у США (на початку 1988 року) та Канаді. Для Ріка Естлі це був перший з його 13 синглів, що потрапляли до світової тридцятки найпопулярніших пісень.

Дебютний альбом Ріка Естлі «Якщо ти потребуєш когось» (Whenever You Need Somebody) також взлетів на вершини чартів, ставши найпопулярнішим у 1987 році у Британії та Австралії.

Рік Естлі у США, 1988 рік

Ще один сингл з дебютного альбому «Назавжди разом» (Together Forever), реліз якого у США було здійснено навесні 1988 року, став у Америці популярнішим, ніж на батьківщині Естлі, очолюючи американські хіт-паради впродовж кінця весни — влітку 1988 року.

У 1989 році Рік Естлі номінувався на Премію Ґреммі як «найкращий новий артист» (Best New Artist of the Year).

Наприкінці 1980-х років Естлі розриває стосунки з лейблом Stock Aitken Waterman і починає співпрацювати з компанією SIA Records. Однак і колишньої слави Рік Естлі більше не зазнав.

Наступний альбом співака — «Вільний» (Free) побачив світ лише у 1991 році. У ньому Рік Естлі більше не виконавець танцювальної легкої поп-музики, тепер співак виконує мелодійні соул-балади. Одна з них, «Крик на допомогу» (Cry for Help) увійшла в найкращі десятки як британського, так і американського чартів (і там, і там найкраща позиція — сьоме місце).

За два роки, у 1993 році випущено новий альбом Ріка Естлі «Тіло і душа» (Body & Soul), який не був занадто вдалим — лише у США він увійшов у 200 найкращих музичних альбомів. Проте композиція з альбому «Безпорадно» (Hopelessly) сягнула 4-го рядка в американському чарті.

Більшість 90-х та початок 2000-х Рік Естлі перебував у «затінку». Лише 2002 року відбулося його «повернення» — співак після 10-річної перерви випустив збірку «Тримай увімкненим» (Keep It Turned On). Завдяки продюсеру Тодду Тері (Todd Terry), який зробив з однієї з композицій альбому «Сплячий» (Sleeping) хаус-версію, вона стала клубним хітом.

Проте Ріку Естлі вдалося нагадати про себе, і у 2000-х вийшло декілька збірок його найкращих хітів, які були тепло сприйняті любителями його оригінального вокалу і традиційної музики 1980-х та соул-балад. Так само тепло публіка прийняла новий альбом Ріка Естлі «Портрет» (Portrait), що вийшов у березні 2005 року, і який здебільшого складається з мелодійних соул-композицій.

З особистого життя Ріка Естлі відомо, що його подругою є данка Лєне Баузаґер (Lene Bausager), з якою вони виховують дочку Емілі (Emilie). Рік Естлі рідко виступає персонажем світської хроніки.

На щорічній церемонії вручення премії MTV Europe Awards, яка відбулася 7 листопада 2008 року в новому концертному комплексі «Ехо–арена» у Ліверпулі (Велика Британія), Рік Естлі тріумфував — його було визнано «найкращим співаком усіх часів» (ще з вересня відбувалось висунення номінантів й інтернет-голосування)[2].

Рік Естлі під час виступу на фестивалі в Сингапурі, серпень 2008 року

• У США, де перші релізи музичних треків Ріка Естлі, було здійснено у 1988 році, довго не могли повірити, що їх виконавець не афро-американець, з чим навіть були пов'язані деякі комічні ситуації — непорозуміння Ріка Естлі з ведучими під час інтерв'ю, чутки про те, що Рік Естлі лише «грає» в кліпах виконавця своїх пісень.
• Рік Естлі непрямо став родоначальником нового явища в Інтернеті, яке отримало назву Rickrolling. Суть його полягає в тому, що користувач, скачуючи ролик якогось треку, отримує зовсім інший. Таким чином, від 2007 року понад 10 млн чоловік, «замовивши» якийсь трек, скачали і проглянули Never Gonna Give You Up Ріка Естлі. Феномен став таким популярним, що 1 квітня 2008 року YouTube до кожної композиції помістила першим посилання на Rickroll, тобто пісню Ріка Естлі. Цікаво, що сам Рік Естлі так прокоментував цей факт газеті Los Angeles Times: «Гадаю, це одна з тих дивовиж, що іноді трапляються, і люди далі з цим живуть. А все це через дивовижу самого Інтернету».
• На початку 2006 року БіБіСі випустило ТБ-шоу Just the Two of Us (російський відповідник — «Дві зірки»). У ньому мав узяти участь і Рік Естлі, як «зірка естради» звичайно, але після декількох репетицій його замінив Рассел Вотсон (Russell Watson), який власне і виграв змагання. Цікаво, що БіБіСі так і не змогло навести причину «зняття» з конкурсу Ріка Естлі, хоча насправді відсутність Естлі на шоу спричинило те, що він брав участь у церемонії нагородження кінопремії Оскар, де номінувався фільм, спродюсований його жінкою Рене Баузаґер «Здача» (Cashback).

• Неофіційна вебсторінка Ріка Естлі
• Караоке версії пісень Ріка Естлі