Савчин Петро Гаврилович

Почав проявляти талант до малювання з дитинства, проте навчитися професійного малярства не зміг через небажання батька й мачухи.

У період радянського панування потрапив до Червоної армії, а під час війни поранений та залишився інвалідом. Отримавши посвідку про інвалідність, розпочав підпільну боротьбу та до 1946 року підтримував вісьмох бійців з бункера біля села Чертіж, постачаючи харчі, одяг і боєприпаси.

1 серпня 1947 року Петра Савчина заарештували, звільнений 21 червня 1956 року, реабілітований 21 вересня 1992 року прокуратурою Львівської області.

Після звільнення з табору поїхав на Закарпаття, а з 1957 року оселився в Калуші. Одружився з Анастасією Василишин, яка у сталінські часи відправлена працювати на лісоповалі.

Наприкінці 1980-х років Петро Савчин малює агітаційні плакати, з якими їздив на Схід України та під Верховну Раду.

У 75-річному віці, будучи важко хворим, почав малювати картини, у яких розкривав злочии радянського тоталітаризму. За чотири роки намалював 32 картини. Серед картин: «Голод 1933», «Наконец-то мы добились своїй цели!», «Сон перед смертю Сталіна. 1953 р.», «Українське село в тайзі. 1933». До кожної картини йшла обов'язкова оповідка.

Ще за життя передав свої роботи до Калуського історико-краєзнавого музею.[1]

В останній рік життя став лауреатом обласної премії імені Я. Лукавецького.

Помер у серпні 2003 року.

• Біль душі Петра Савчина. Унікальну колекцію примітивного живопису відкрили у Калуші. ФОТО+ВІДЕО // Вікна
• Картини художника-наївіста Петра Савчина про злочини тоталітаризму // Радіо Свобода
• Голод 1933-го // Музей Голодомору