Сальников Михайло Степанович

Миха́йло Степа́нович Са́льников (21 листопада 1919(19191121) — 12 квітня 1978) — радянський танкіст часів Другої світової війни, механік-водій танка Т-34 2-го танкового батальйону 152-ї окремої танкової бригади (8-а армія, Ленінградський фронт), старшина. Герой Радянського Союзу (1945).

Михайло Степанович Сальников
Народження 21 листопада 1919(1919-11-21)
Севастополь
Смерть 12 квітня 1978(1978-04-12) (58 років)
Ленінград
Поховання Виборзький район
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ  танкові війська
Роки служби 1938—1947
Звання старшина
Формування 152-а окрема танкова бригада
Війни / битви Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Медаль «За оборону Ленінграда»

Біографія

Народився 21 листопада 1919 року в місті Севастополі. Росіянин. Закінчив 5 класів школи. Працював трактористом у колгоспі села Москалівка Семиозерного району Кустанайської області (Казахстан).

До лав РСЧА призваний у 1938 році Семиозерним РВК. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював механіком-водієм танка Т-34 у складі 106-го, 48-го й 2-го танкових батальйонів 152-ї окремої танкової бригади на Ленінградському фронті.

За роки війни отримав 4 поранення (2 важких і 2 легких).

Особливо старшина М. С. Сальников відзначився 18 червня 1944 року при прориві глибоко ешелонованої оборони супротивника північніше міста Тарту (Естонія). Перебуваючи у розвідці в складі екіпажу командира взводу лейтенанта Лєйкіна, в районі Сумма потрапив під вогонь ворожої 75-мм гармати. Один радянський танк загорівся, танк Сальникова отримав 2 пробоїни. Михайло Степанович стрімким маневром обійшов ворожу гармату з правого флангу й розчавив її гусеницями, знищивши обслугу в кількості 4-х осіб. Шлях для основних сил бригади був звільнений. Не полишаючи танка, взяв участь ще у 3-х атаках. Його екіпаж завдав ворогові істотної шкоди в живій силі і бойовій техніці: лише за червень 1944 року було виведено з ладу протитанкову гармату, спалені 4 автомашини і 2 бронетранспортери, підірвані 4 ДЗОТи й знищено десятки солдатів і офіцерів супротивника[1].

У 1947 році демобілізувався. Мешкав у Ленінграді, працював слюсарем на Адміралтейському заводі.

Помер 12 квітня 1978 року. Похований на Північному кладовищі в селищі Парголово Виборзького району Ленінградської області[2].

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, старшині Сальникову Михайлу Степановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[3] (№ 4552).

Також був нагороджений двома орденами Червоної Зірки (25.01.1943, 28.01.1944), орденом Слави 3-го ступеня (02.07.1944), медаллю «За відвагу» (02.04.1943) та іншими медалями.

Примітки
  1. Нагородний лист-представлення до звання Героя Радянського Союзу(рос.). Архів оригіналу за 11 травня 2017. Процитовано 18 листопада 2014.
  2. Сайт міста Кокшетау(рос.)
  3. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.1945(рос.). Архів оригіналу за 11.05.2017. Процитовано 18.11.2014.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.