Санкт-Міхельська губернія

Займала внутрішню частину Фінляндії. Межувала на півночі і північному сході з Куопіоською губернією, на південному сході і півдні — Виборзькою губернією, на заході і південному заході — Нюландською і Тавастгуською губерніями і на північному заході — Вазаською губернією.

З півночі на південь її перетинає низка пагорбів відомих як Савонсельке. По південно-східній і південно-західній околиці губернії проходила гряда Мала Сальпауссельке.

До 1809 року була частиною шведської губернії Кюменкартан. З 1811 року тут існувала російська Кюмменегордська губернія. Утворена маніфестом імператора Миколи I від 24 березня (5квітня) 1831 року «Про поділ Великого князівства Фінляндського на вісім губерній» з Кюмменегордської губернії.

В часи російської імперії площа становила 22 840 км². Після здобуття Фінляндією незалежності 1917 року губернія зберегла свої кордони. Була перейменовано на губернію Міккелін. У 1918 році стала базою «Білої Фінляндії» під час громадянської війна у Фінляндії.

У 1960 році частину губернії було передано до губернії Центральна Фінляндія. 1997 року усягубернія увійшла до Східної Фінляндії.

Центром спочатку було місто Гейнола, а з 1843 року — Санкт-Міхель (звідси сама назва губернії). За часів Великого князівства Фінляндського поділялася на 4 повіти — Санкт-Міхельський, Гейноласький, Іоккаський і Рантасальміський, а також 21 ленсманський округ. Міста — Санкт-Міхель, Нейшлот і Гейнола, 636 сіл.

У 1897 році мешкало 185 689 осіб, з яких фіни і карели становили 99,1 %, шведи — 0,9 %. На 1905 року чисельність населення збільшилося до 191 717.

В період Російської імперії основу становило сільське господарство, насамперед вирощування злакових і тваринництво. Вирощували переважно жито, ячмінь, гречку, бобові, картоплю і овес, трохи пшениці. В 1910 році було 107,1 тис. голів великої рогатої худоби, 21,3 тис. коней. останніх в значній кількості вивозили з губернії. У 1861 році було засновано Санкт-Міхельське сільськогосподарське товариство.

Вагомий відсоток займала обробка деревини. В 1896 році лісопилок було 21, зокрема парових — 9, водяних — 12.

Фабрик і заводів в 1896 році було в містах 167, в сільській місцині — 336. Ливарних і металевих заводів було 55, з обробки каменю — 8, хімічних — 13, шкіряних — 82, паперових — 2, будівельних— 21, пивоварних — 5, харчових продуктів — 227. Велося добування озерної залізної руди.

Територією губернії було проведено залізниці Куопіо — Котка (1890 року) та Елісенваар — Нейшлот (1908 року).

За часів незалежності Фінляндії сільське господарства, видобуток та обробка руди, лісова промисловість набули стрімкого розвитку.

• Санкт-Михельская губерния // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
• Kaisu-Maija Nenonen & Ilkka Teerijoki: Historian suursanakirja, s. 334. WSOY, 1998. ISBN 951-0-22044-2.
• Provinces of Finland 1634—2009^{[недоступне посилання з вересня 2019]}