Саргасове море
Сарга́сове мо́ре — район антициклонічного кругообігу вод в центрі Північного Атлантичного океану, обмежений течіями: на заході — Гольфстримом, на півночі — Північноатлантичною, на сході — Канарською, на півдні — Північною пасатною[2]. Ця система течій формує Північноатлантичний субтропічний вир. Усі течії депонують морські рослини та сміття, яке вони несуть, у цьому морі. Саргасове море називають «морем без берегів».
| |
28°20′08″ пн. ш. 66°10′30″ зх. д. | |
Область | Атлантичний океан |
---|---|
Розташування | 28°20′08″ пн. ш. 66°10′30″ зх. д. |
Довжина | 3200 км |
Ширина | 1100 км |
Площа | 6—7 млн. км² |
Найбільша глибина | 6995 м |
Прозорість | до 61[1] м |
Довжина берегової лінії | 0 км |
Впадаючі річки | немає |
Саргасове море у Вікісховищі |
Назва походить від португальського слова sargaço — «грона винограду». Іспанці називали його «морем виноградної лози». Також часто зустрічається назва «плавуча (морська) пустеля», адже для безлічі дрібних морських тварин — крабів, кальмарів і криля — ендеміків Саргасового моря, існування поза цими водяними заростями рівнозначне смерті.
Географія
Розташоване між 23-35° пн. ш. і 30-68° зх. д. Площа моря 6-7 млн км² (залежить від плину течій). Не має берегів.[3] У північно-західній частині — вулканічні Бермудські острови.
Температура води на поверхні 18-23° С взимку, 26-28 °C влітку.
Значна частина дна розташована в Північноамериканській улоговині з глибинами понад 6000 метрів; максимальна глибина — 6995 м.
Солоність води —36,5-37 ‰.
Клімат
Акваторія моря лежить у тропічному кліматичному поясі[4]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується. Переважають пасатні вітри. Зволоження достатнє. У теплий сезон утворюються тропічні циклони[5]. Над північно-західною частиною акваторії моря вітри перемінних напрямків, часті затишшя й штилі[5].
Історія
Португальські моряки були серед перших, хто відкрив цей регіон у XV ст. і назвали його «саргасовим морем» (порт. sargaço — морська водорість саргасум).[6] Однак, море можливо було відоме раннім мореплавцям, оскільки вірш кінця IV ст. Авієна описує частину Атлантики вкриту морськими водоростями, цитуючи нині втрачене повідомлення карфаґенського дослідника V ст. до н. е. Гімількона Мореплавця. Колумб і його люди також помітили Сарґасове море, та повідомляли про маси морських водоростей на поверхні.[7]
Біологія
Акваторія моря не утворює окремого морського екорегіону в пелагічній зоні північноатлантичної тропічної зоогеографічної провінції, лише води навколо Бермудських островів виділяються в самостійний морський екорегіон[8]. У зоогеографічному відношенні донна фауна острівного шельфу до глибини 200 м відноситься до північної субтропічної зони[9].
Великі скупчення плавучих бурих водоростей — саргасуму — в межах моря їхній запас оцінюється в 4—11 млн т. Така велика кількість пов'язана з наявністю в Саргасовому морі зони сходження поверхневих течій. Живуть численні та різноманітні тварини, частиною вільно-плавні (скумбрієві, летючі риби, звичайні іглиці, краби, морські черепахи тощо), частиною прикріплені до водоростей (актинії, мохуватки тощо).
Саргасове море також грає важливу роль в міграції кількох видів катадромних вугрів, таких як європейський вугор[10] і американський вугор. Личинки цих видів вилуплюються в море, і в міру зростання вони пливуть за течією в Європу або на східне узбережжя Північної Америки. Пізніше зрілий вугор мігрує назад в Саргасове море, щоб нереститися і відкласти ікру. Також вважається, що після вилуплення молоді довгоголові морські черепахи використовують морські течії, щоб дістатися до Саргасового моря, де вони використовують саргассум як укриття від хижаків, поки не підростуть.[11][12]
Забруднення
Через поверхневі течії в Саргасове море накопичуються пластикові відходи, які не розкладаються природним шляхом. У морі сформувалася величезна Північноатлантична сміттєва пляма.
Кілька країн і неурядових організацій об'єдналися, щоб захистити Саргасове море[13]. До цих організацій належить Комісія з Саргасового моря[14], створена 11 березня 2014 року урядами Азорських островів (Португалія), Бермудських островів, Монако, Великої Британії та Сполучених Штатів.
Див. також
Примітки
- «Sargasso Sea». World Book. 15. Field Enterprises. 1958.(англ.)
- Українська радянська енциклопедія.
- Flint Institute of Arts 2 (2).[недоступне посилання з травня 2019](англ.)
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- Wide Sargasso Sea. Book Drum. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 27 вересня 2011.(англ.)
- The Sargasso Sea. BBC - Homepage. BBC. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 6 червня 2011.(англ.)
- (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- Gazeta.ua.
- Turtles return home after UK stay. BBC News. 30 червня 2008. Процитовано 23 травня 2010.
- Satellites track turtle 'lost years'. BBC News. 5 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014.
- Shaw, David (27 травня 2014). Protecting the Sargasso Sea. Science & Diplomacy 3 (2).
- Sargasso Sea Commission. sargassoalliance.org. Процитовано 7 січня 2017.