Морські водорості

Морські водорості — строго не визначений, розмовний термін, що охоплює макроскопічні, багатоклітинні, донні морські водорості.[1] Цей термін включає деяких членів червоних, бурих і зелених водоростей. Морські водорості можна також класифікувати за застосуванням (продукти харчування, медикаменти, добрива, промислова сировина та ін.).

Верхня частина лісу водоростей в Отаго, Нова Зеландія.

Таксономія

Морські водорості відносяться до царства найпростіших і можуть належати до однієї з кількох груп багатоклітинних водоростей: червоні водорості, зелені водорості або бурі водорості. Оскільки ці три групи не можуть мати загального багатоклітинного предка, морські водорості є поліфілійною групою. Крім того, деяка група синьозелених водоростей (ціанобактерії) іноді теж розглядаються як морські водорості, тому «морські водорості» є розмовним терміном і не має формального визначення.

Структура
Сушка водоростей на сонці. Аськофіллум вузлуватий (Ascophyllum nodosum) в Новій Шотландії, Канада

Зовні морські водорості нагадують недеревні наземні рослини. Вони складаються з:

  • слань: тіло водорості.
    • пластинка: плоскі структури, схожі на листя.
      • сорус: група спор.
      • у роду фукус повітряні бульбашки на листовій пластинці: орган, що допомагає в плаванні.
      • у роду келп поплавці між пластинкою і стволиком: орган, що допомагає в плаванні.
    • стовбур: стеблеподібна структура (може бути відсутньою).
    • захват: спеціальні базальні структури, що забезпечує прив'язку до поверхні, часто до скелі або до іншої водорості.
    • причіпка: пальцеподібне розширення захвату для прив'язки до донних відкладень.

Стволик і листова пластинка разом відомі як вайя.

Екологія

Відносно екології у морських водоростей домінують дві загальних вимоги до навколишнього середовища — присутність морської води (або принаймні солонуватої води) та наявність достатньої кількості світла для здійснення фотосинтезу. Іншою вимогою є наявність міцної прив'язки. В результаті морські водорості найчастіше населяють прибережні зони, а в межах цієї зони частіше зустрічаються на скелястих берегах, ніж на піску або гальці. Морські водорості займають широкий спектр екологічних ніш. Найбільшими висотами їх проживання є тільки ледве змочені бризками морської води вершини, найнижчі сягають кілька метрів у глибину. У деяких районах прибережні морські водорості можуть уходити на кілька миль в море. Обмежувальним фактором в таких випадках є відсутність сонячних променів. Найбільш глибоководними живими морськими водоростями є кілька видів червоних водоростей.

Багато видів, як, наприклад, водорості Саргасум, пристосувалися до повністю планктонної ніші і стали вільно плаваючими, залежачи від газових мішків для підтримки прийнятної глибини. Інші пристосувалися жити в припливних басейнах скель. У цьому середовищі проживання морські водорості повинні витримувати швидко мінливу температуру, солоність, та навіть випадки висушування.[2]

Примітки
  1. Smith, G.M. 1944. Marine Algae of the Monterey Peninsula, California. Stanford Univ., 2nd Edition.
  2. Lewis, J.R. 1964. The Ecology of Rocky Shores. The English Universities Press Ltd.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.