Сатка

Існують різні версії з приводу походження топоніму Сатка. Одне з тлумачень — «перехрестя», «розвилка», «міжріччя» (від башкирського «сат», «сатка»)[1]. Згідно Шувалову Н. І., також назва могла статися від башкирського родового етноніма сатка, який згадується в документах XVIII століття[2]. Рід Сатка входить до складу племені кувакан.

Є й інші тлумачення: «іскра», «продана земля», «річка». Можливо, топонім сатка походить від санскритського сат — істинне буття, місце для праведного життя.

З давніх пір берега бурхливої ​​річки Сатка і гори західного схилу Уралу — Зігальга, Нургуш, Зюраткуль, Лукаш служили притулком старообрядцям, що мали тут свої скити і потаємні моління.

В 1756 р сюди прийшли підприємці і заснували Саткинський (Троїце-Саткинський) чавуноплавильний і залізоробний завод. Власником заводу став граф О. С. Строганов та продав пізніше завод купцеві Лугиніну, а Лугинін, у свою чергу — Кнауфу. Намагаючись поправити своє хитке фінансове становище, Кнауф поступився завод державному Асигнаційнму банку, який після деякого часу перепродав його знову Кнауфу. Але останній так і не зміг розгорнути виробництво на належному рівні. У 1811 р завод, сильно засмучений, був остаточно відібраний у Кнауфа в казну.

В 1824 р Сатки відвідав імператор Олександр I, що позитивним чином позначилося на подальшому розвитку виробництва. До кінця XIX в. тут були дві домни, між механічною майстернею і ливарнею прокладений рейковий шлях.

В 1898 р поблизу Саткинского заводу на Карагайській горі були виявлені поклади синього каменю — магнезиту, який володіє вогнестійкими якостями і може застосовуватися при виплавці металів. Це відкриття на століття визначило долю міста і району. З відкриттям родовища магнезиту був побудований завод з виробництва вогнетривких виробів «Магнезит», продукція заводу вже в 1905 році на Всесвітній промисловій виставці в бельгійському м Льєж була удостоєна золотої медалі.

На початку XX ст. у Сатці проживало до 10 тис. чоловік. Серед них багато прийшлих людей. Потяглися на заробітки старообрядці різних сект і говорів. Тут було дві церкви, два училища, пошта, телеграф, лікарня, два промислових і 46 торговельних підприємств.

Радянській владі дісталося досить велике виробництво. 1928 поселення стало селищем міського типу, а в 1937 — містоом районного, а з 1957 р — обласного підпорядкування.

Сатка. Один з найстаріших кар'єрів, де видобувають магнезит

• ВАТ «Комбінат „Магнезит“» — виробництво вогнетривів
• ТОВ «Група Магнезит» — перепродаж вогнетривких порошків, сумішей і мас.
• ВАТ «Саткинський чавуноплавильний завод» — виробництво феросплавів
• ТОВ «Ураленергосервіс» будівельно-монтажні роботи
• ТОВ «Віском» — будівельні матеріали та обладнання
• ТОВ «РЕФОРС» — виробництво залізобетонних виробів
• ТОВ «Саткаліспром»
• ЗАТ «ШРБУ»
• ТОВ «Оксі груп» — виробництво пластикових вікон та алюмінієвих конструкцій
• ВАТ «Енергосистеми» — надання комунальних послуг населенню

У віданні комбінату «Магнезит» знаходиться унікальна для Росії діюча вузькоколійна залізниця колії 1000 мм. Розгорнута протяжність вузькоколійної залізниці — близько 20 кілометрів. Дорога повністю електрифікована.

В поселенні народився:

• Гундарцев Володимир Ілліч (1944—2014) — радянський біатлоніст, олімпійський чемпіон.
• Сажина Неллі Миколаївна (1938—1996) — молдавський скульптор.

• 
  Природа навколо Сатки — лісова дорога
• 
  Сатка. Палац спорту комбіната «Магнезит»
• 
  Сатка. Міський ставок, човни