Челябінська область

Клімат континентальний. Зима холодна, тривала. Середня температура січня від −15 °C на північному заході до −17 °C на північному сході. Літо тепле. Середня температура липня +16 °C…+18 °С . Тривалість вегетаційного періоду — 130 — 150 днів. Опадів від 600 мм в гірській частині до 350 мм на рік на рівнинах; максимум припадає на літо.

Рельєф Челябінської області відрізняється великою різноманітністю. В межах Челябінської області є різні області — від низовин і горбистих рівнин до хребтів, вершини яких перевищують 1000 м.

Західно-Сибірська низовина обмежена із заходу горизонталлю (відмітка 190 м над рівнем моря), що проходить через села Багаряк, Кунашак і далі через Челябінськ — на південь. Низовина слабо нахилена на північний схід, знижуючись до 130 м y східної межі області. Низовина розчленована широкими долинами річок.

Зауральська горбиста піднесена рівнина (Зауральський пенеплен) займає центральну частину території області і тягнеться смугою уздовж східних схилів Уральських гір від 50 км на півночі до 150 км на півдні. На південно-західній околиці рівнини знаходиться Уральський дрібносопковик, що включаючає Карагайські гори і височину Кубайс. Поверхня рівнини поцяткована улоговинами озер і річковими рівнинами з пологими схилами.

Є великі родовища залізняку (Бакальське, Златоустовське та інші родовища), мідних і нікелевих руд, мінерально-будівельної (особливо магнезитової і цементної) сировини (Агаповське родовище флюсових вапняків і доломіту), бурого вугілля (Челябінський басейн).

Рослинність Челябінської області ділиться на три зони:

• Рослинність гірсько-лісової зони, що включає західні і північно-західні райони області, куди входять підзони:
  • змішаних хвойно-широколістняних лісів
  • світлохвойних соснових і модринових лісів
  • темнохвойних ялиново-ялицевих лісів
  • підгольцеві луки і рідколісся
  • гольці (гірська тундра)
• Рослинність лісостепової зони, що включає центральну і північно-східну, східну частині області (на північ від річки Уй), з переважанням лісів з берези і осики
• Рослинність степової зони (на південь від річки Уй), що включає різнотравно-ковилові лукові степи, чагарникову рослинність у балках і низинах, острівні бори, кам'янисті степи.

У Челябінській області можна зустріти майже всі типи рослинності, поширені в помірній і арктичній зонах Росії. Південний Урал є місцем контакту трьох ботанико-географічних областей: Європейської, Сибірської і Туранської (Середньоазійської).

У Челябінській області заповідники і національні парки займають близько 200 тисяч гектарів, мисливські і ботанічні заповідники — понад 500 тисяч гектарів, ботанічні пам'ятники природи, зокрема 20 острівних і стрічкових борів загальною площею 184 тисяч гектарів Території, що найбільше охороняються, займають близько 1000 тисяч гектарів — трохи більше десятої частини області. Вчені вважають, що для нормалізації екологічної обстановки площу територій, що охороняються, необхідно збільшити.

Затверджені зелені зони навколо 13 міст (загальна площа 164,7 тисяч гектарів) і зони округів санітарної охорони курортів на озерах Увільди і Кисегач.

Свій внесок до забезпечення вивчення і охорони пам'ятників природи вносять культурно-освітні і спортивно-туристичні організації. Природні території, що особливо охороняються, покликані забезпечити екологічну безпеку, підтримувати екологічний баланс при використанні природних ресурсів і створити середовище, сприятливе для проживання людини.

В межах області беруть початок численні річки, що належать до басейнів Ками, Тоболу і Уралу. Оскільки тут, в основному, їх верхів'я, тому вони маловодні. Річок завдовжки понад 10 кілометрів налічується в області 348, їх сумарна довжина становить 10 235 кілометри.

Протяжність понад 100 км мають всього 17 річок. І лише 7 річок: Міас, Уй, Урал, Ай, Уфа, Увелька, Гумбейка — мають в межах області довжину більше 200 км.

Велика частина території області відноситься до Обського сточища. На схід, до Тоболу і його приток, течуть більшість річок Челябінського Зауралля: Синара, Теча, Міас, Увелька, Уй, Тогузак, Картали-Аят, Синташта та інші.

Річка Міас бере свій початок на східному схилі хребта Нуралі, тече спочатку між гір на північ, а потім, повернувши на схід біля Карабаша, перетинає лісостепову зону і впадає в Ісеть за межами області. Її довжина в межах області становить 384 км (з 658 загальної довжини).

Регуляторами стоку Міасу служить Аргазінське і Шершневське водосховища. Нині 70-80 % води річки Міас проходить через трубопроводи і лише 20-30 % протікає природним річищем. Чотири п'ятих води Міас віддає на потреби народного господарства. Передбачається перекидання води в басейн Міасу з річки Уфи. Після здійснення проекту в Міасі кількість води подвоїться. Гідросистема будується разом з Долгобродськім водосховищем у верхів'ях Уфи.

Річка Уй бере початок біля відрогів Уралтау, тече на схід, перетинаючи всю область. Напрям її течії майже збігається з межею між лісостеповою і степовою зонами. Загальна довжина річки 462 км, з них 370 км — в межах області. Зліва Уй приймає крупну притоку — Увелку. Зливаються річки у Троїцьку. На Уї і на Увелькі споруджені дамби, які утворили великі водосховища для Южно-Уральської і Троїцької ГРЕС.

Степові річки Синташта, Картали-Аят і Тогузак у найсуворіші зими промерзають. У повені вода в них підіймається на 2 м.

За об'ємом промислового виробництва на Уралі Челябінська область поступаєть тільки Свердловській. У структурі її промисловості різко виділяється чорна металургія (близько половини випуску продукції). Частка чорної металургії в 1991 році склала 37,8 %, а в 2003 p. ― 59,3 %. На другому місці стоїть машинобудування (до 1/6). Частка машинобудування і металообробки в 1991 році склала 30,0 %, а в 2003 p. ― 15,2 %. Ці галузі разом з кольоровою металургією дають майже 5/6 всій промисловій продукції.

Чорна металургія за масштабами якої область не має собі рівних в Росії, представлена одними з найбільших металургійними комбінатами (Магнітогорськ, Челябінськ), передільними заводами (Златоуст), підприємствами з виробництву феросплавів і сталевих труб (Челябінськ). У кольоровій металургії є виробництво міді (Карабаш, Киштим), цинку (Челябінськ) і нікелю (Верхній Уфалей, Реж). Металургії супроводжує виробництво вогнетривів з магнезиту (Сатка, Комбінат «Магнезит»).

Машинобудування спирається на власну металургійну базу, що обумовлює його металоємність, хоч і менш значну, ніж у Свердловській області. Тут випускають трактори, вантажні автомобілі, трамвайні вагони, технологічне устаткування, ракетно-космічну техніку, електротехнічні вироби.

Енергетична база області включає видобуток бурого вугілля (Копейськ) і декілька могутніх теплових електростанцій (Троїцька і Южно-Уральська ГРЕС та інші). Частка електроенергетики в 1991 році склала 2,4 %, а в 2003 році ― 7,1 %.

Частина території області в 50-х роках XX століття була піддана радіоактивному забрудненню в результаті аварії на підприємстві з переробки відходів «Маяк». Тут більше всього в Росії «атомоградів», що належать до ядерного паливного циклу: Снєжинськ (колишн. Челябінськ-70), Озерськ (колишн. Челябінськ-65) і Трьохгорний (колишн. Златоуст-36). Також розпочато будівельні роботи за 12 км від Челябінська Томінського гірничозбагачувального комбінату, який забруднить джерело водопостачання Шершнівське водосховище[1].

При явному переважанні промисловості область має розвинене сільське господарство, особливо в зоні розповсюдження чорноземних ґрунтів. Найбільші посіви пшениці та інших зернових культур. Тваринництво має м'ясомолочний напрямок. Є тонкорунне вівчарство. Навколо промислових вузлів розвинене сільське господарство приміського типу.

Найвищим і єдиним органом законодавчої влади є Законодавчі збори Челябінської області.

Найвищим виконавським органом державної влади області є Уряд Челябінської області. Вищий посадовець області — губернатор.

Петро Сумін, нині чинний губернатор, вперше виграв вибори в Челябінської області у 1993 році, але їх підсумки Кремль не визнав, і губернатором залишився Вадим Соловйов, призначений на цей пост Борисом Єльциним в 1991.

У грудні 1996 Сумін переміг Соловйова на нових губернаторських виборах, а в грудні 2000 року переобрався на новий термін. Термін повноважень Суміна повинен був закінчитися в грудні 2005 року. В кінці березня 2005 губернатор області Петро Сумін звернувся до президента РФ Володимира Путіна з проханням про перепризначення на наступні 5 років.

Путін підтримав прохання, а 18 квітня депутати регіональних Законодавчих зборів одноголосно затвердили кандидатуру Суміна на наступні 5 років.