Сахновські

Нащадки Василя Софонійовича (Сафонтійовича) Сахненка, Менського городового отамана в 1672-77 рр. Чернігівського полку менський сотник Ігнат Василів син, за службу та вірність в 1709 р. від Петра І пожалуван двома сільцями та оних грамотою.

Рід внесений до 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній.

Щит увінчаний дворянським шоломом і короною. Нашоломник: діва в червоному одязі, що має на голові срібну хустку, а руками тримає два оленячі роги, що розходяться по бокам. Намет на щиті червоний, підкладений сріблом[1]. (Наленч)

Герб роду Сахновських внесений в Частину 7 Загального гербовника дворянських родів Всероссійської імперії, стр. 156.

Гнат Васильович Сахновський (бл. 1657 — бл. 1735), киселівський сотник (1681,1696), менський сотник (1698–1722), чернігівський полковий обозний (1722— 32). У 1690-х рр. власним коштом побудував Свято-Троїцьку церкву в м. Мена.

Один із синів Гната — Іван Гнатович (бл. 1677 — бл. 1768) — обіймав уряд сотника менського (1723—39) і чернігівського полкового обозного (1739—41, 1748—68).

Онуки Гната:

• Яким Іванович (бл. 1705–1781), сотник менський (1739—43), сотник вакансовий (1746), сотник березнинський (1748—69), чернігівський полковий обозний (1769);

• Григорій Іванович (бл. 1710 — після 1772), полтавський полковий суддя (1738— 68) та полковий обозний (1772);

• Іван Іванович (бл. 1724 — після 1774), чернігівський полковий осавул (1763—69);

• Петро Іванович (бл. 1726 — після 1768), сотник горошинський (1756—68);

• Павло Петрович (бл. 1724 — бл. 1790), сотник менський (1753—72).

Інші представники роду посідали уряди військових товаришів та бунчукових товаришів. Із цього роду походять також:

• Михайло Якимович (1743 — бл. 1810), статський радник (1801), чернігівський віце-губернатор (1803—09);

• Павло Якимович (бл. 1745–1806), син Якима Івановича та Г. П. Сангурської. У 1765 році одружився з донькою бунчукового товариша Костянтина Лизогуба Ганною (1745 р. н.). Сотник Березнянської сотні у 1770 1782 рр. (останній її сотник). Прем’єр-майор (1786). 19 липня 1791 р. одержав звання полковника. Комендант Чернігова (1797). Генерал-майор (1797). Помер 16 січня 1806 р. у Березні.[2]

• Яків Якимович (бл. 1752 — після 1820), голова Слобідсько-Української палати цивільного суду (1799–1820);

• Яким Якимович (бл. 1763 — після 1790), сотник менський (1783);

• Яків Петрович (бл. 1751 — після 1798), сотник Лубенського полку (1784);

• Андрій Григорович (бл. 1793 — бл. 1860), учасник російсько-швед. війни 1808—09 та російсько-турецької війни 1828–1829, війни 1812 та закордонного походу російської армії 1813—14, генерал-майор (1854), городничий у містах Кролевець (1851—54) та Сураж (нині місто Брянської області, РФ; 1854);

• Степан Якович (1788 — після 1841), генерал-майор у відставці (1840);

• Григорій Петрович (1847 — р. с. невід.), полтавський громадський діяч, член правління Полтавського земельного банку, гласний Полтавської міської думи;

• Яким Іванович (1831—95), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, генерал-майор (1890), начальник арсеналу Східносибірського військового округу (1867—74), начальник окружного артилерійського складу Кавказького (1879—89) та Одеського (1889—95) військових округів;

• Олександр Якимович (1846–1909), учасник російсько-турецької війни 1877—78, генерал-лейтенант у відставці (1905), командир 2-ї бригади Кавказької гренадерської дивізії (1900—05);

• Павло Григорович (1853–1908), генерал-лейтенант у відставці (1905), генерал з особливих доручень при командуючому військами Фінляндського військ, округу (1901—04), начальник 1-ї Фінляндської стрілецької бригади (1904—05);

• Костянтин Вікторович (1879–1971), військовий інженер, науковець, фахівець у галузі залізобетонних конструкцій, генерал-майор інженерно-авіаційної служби (1942), д-р тех. н. (1942), професор (1935), зав. кафедри Ленінградського ін-ту інженерів цивільної авіації (1936—41) та Ленінградської військово-повітряної академії (1941— 62), заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1954), дійсний член Академії будівництва і архітектури СРСР (1957), автор низки праць.

Імовірно, до цього роду належав також Григорій Григорович Сахновський (1891–1931), правник, письменник, поет, із 1917 — емігрант, співробітник белградської «Русской газеты», автор праці «Кризис социалистической идеи»(1927), романів «Разгоновы: Исторический роман-летопись» (1926), «Бури минувшие» (1933) та ін.

1. Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил — С / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2012. — 944 с. повна версія 9-го тому в форматі PDF

1. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
2. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України, (1648–1782): персон. склад та родинні зв'язки / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ. : ЛІРА, 2011. — 931с.
3. Казацко-старшинский род Сахновских [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту: http://www.rodsakhnovskih.com/. Заголовок з екрану. — 13.05.13. Сайт належить нащадку менських сотників Сахновських — Ігорю Костянтиновичу Сахновському. Автор розмістив на ньому результати дослідження історії свого роду.
4. Казіміров Д. Землеволодіння козацької старшини на Менщині у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2006. — № 5. — С. 25-32.
5. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами 1666 р. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2010. — № 6. — С. 20-29.
6. Казіміров Д. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2010. — № 39. — С. 18-25.
7. Казіміров Д. Козацька старшина Менської сотні у другій половині XVII–XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2011. — Вип. 52. — С. 267–276.
8. Казіміров Д. Козацькі родини с. Баби Менської сотні Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. — К.-Глухів, Центр пам'яткознавства НАН України УТОПІК, 2011. — С. 209–213.
9. Казіміров Д. Козацькі родини м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Краєзнавство. — 2011.- № 4. — С. 216–221.
10. Казіміров Д. Соціальна структура населення та типологія сімей міста Мени Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. /Д. Казіміров // Література та культура Полісся. — 2011. — Вип. 65. — С. 193–206.
11. Казіміров Д. З історії артилерії Менської сотні Чернігівського полку доби Гетьманщини / Д. Казіміров // Воєнна історія. — 2010. — № 5. — С. 30-36.
12. Казіміров Д. Колонізація території Менської сотні у XVII–XVIII ст. /Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2009. — С. 70-73.
13. Казіміров Д. Суперництво старшинських родин Менської сотні Чернігівського полку у першій половині XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. — Київ- Глухів. — 2009. — Вип. 2. — С. 101–104.
14. Казіміров Д. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині ХVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2010. — С. 99-100.
15. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку та російсько-турецька війна 1735–1739 рр. / Д. Казіміров // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — 2010. — Вип. 19. — С. 237–241.
16. Казіміров Д. Православні храми містечка Мени / Д. Казіміров // Семінаріум. Церква — ментальність — культура: питання історії та історіографії. — Чернігів, 2010. — Вип. 2. — С. 91-105.
17. Казіміров Д. Винокурні та шинки м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765–1769 рр. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2011. — С. 76-78.
18. Казіміров Д. Населення маєтностей Макошинського Миколаївського монастиря за сповідними книгами 1746 р. / Д. Казіміров // Церква-наука-суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної конференції (25-27 травня 2011 р.). — К., 2011. — С. 105–107.
19. Казіміров Д. В. Особливості формування та розвитку сотенних структур Гетьманщини другої половини XVII–XVIII ст. (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку). Дис. на здобуття ст. канд. іст. наук / Д. В. Казіміров. — Київ, 2012. — 265 с.
20. Казіміров Д. В. Відносини мешканців сотенних містечок та сіл з владними структурами Гетьманщини (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку) / Д. В. Казіміров // Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перспективи: Збірник матеріалів круглого столу. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — С. 33-36.
21. Казіміров Д. В. Структура правління Менської сотні середини ХVII — ХVIII ст / Д. В. Казіміров // Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року). — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — С.180-184.
22. Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснянська правда. — 1952. — 30 лип.
23. Калібаба Д. П. Менська «батарея». Героїчні сторінки історії // Колгоспна правда. −1981. — 17 берез.
24. Калібаба Д. П. Козацького роду // Наше слово. — 1991. — 7 листоп.
25. Калібаба Д. П. Самоврядування. Так було колись // Наше слово. — 1992. — 7 трав.
26. Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина / Д. П. Калібаба, В. С. Соляник. — Мена. : Домінант, 2003. — 176 с.
27. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005. — 259 с.
28. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.
29. Кривошея В. В. Кривошеєя І. І., Кривошеєя О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К: «Стилос», 2009. — 431 с.
30. Кривошея В. В. Українське козацтво у національній пам'яті. Чернігівський полк.: Монографія у 2-х т./ В. В. Кривошея. — К.: ДП НВЦ Пріоритети. — 2012. — Т.2. — 508 с.
31. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914.
32. «Протокол, или Потребность» Менського намісництва 1720–1735 років / Упорядники Ігор Ситий, Дмитро Казіміров. — К.: Темпора, 2012. — 188 с.
33. Салтан О. М. Місто Мена, в історичній та науковій ретроспективі. Науково-документальний нарис / О. М. Салтан. — Харків.: Барбаріс-Прінт, 2013. — 170 с.
34. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: народження легенди // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис — 1 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://web.archive.org/web/20140503230037/http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-narodzhennya-lehendy/. - Заголовок з екрану. — 3.05.14.
35. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського: «Рубікон» і «Тулон» козацького центуріона Сіверщини // Північний вектор. Чернігівський суспільно-інформаційний часопис. — 2 трав. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://web.archive.org/web/20140504000700/http://www.pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-rubikon-i-tulon-kozatskoho-tsenturiona-siverschyny/. - Заголовок з екрану. — 3.05.14.
36. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського. Дорогоцінний артефакт козацької доби, який міг існувати.- 1 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://archive.today/20140602074702/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-dorohotsinnyj-artefakt-kozatskoji-doby-yakyj-mih-isnuvaty/. - Заголовок з екрану. — 2.06.14.
37. Салтан О. М. «Золота комора» менського сотника Сахновського Скарб, якого не було. Частина IV. — 8 черв. 2014 [Електронний ресурс]. — режим доступу до статті: https://archive.today/20140609101533/http://pivnich.info/zolota-komora-menskoho-sotnyka-sahnovskoho-skarb-yakoho-ne-bulo-chastyna-iv/. - Заголовок з екрану. — 9.06.14.
38. Ющенко Ю. В. Менський сотник жив у приміщенні дитсадка імені Щорса / Ю. В. Ющенко // Менщина. — 2012. — № 3. — 28 квітня.