Саєнко Рена Іллівна

Народилась в місті Маріуполь 1935 року.

Дід — Яків Коваль, родом із села Водяне Верхньодніпровського повіту. В Маріуполі був працівником заводу «Нікополь», революціонером тощо. 1938 року в роки сталінського режиму був заарештований та розстріляний[1]. Родину та онуків піднімала бабуся — Коваль Дар'я Матвіївна. Родина не встигла евакуюватися і перебувала в Маріуполі під час тимчасово захоплених територій німецькими фашистами[1].

Рена навчалась в освітній школі № 30 з 1944 року, відразу по визволенню Маріуполя від німецьких загарбників. По закінченні школи влаштувалась у Ростовський педагогічний інститут на історичний факультет на заочне відділення[1]. Студентське завдання 1956 року привело її у Маріупольський краєзнавчий музей (тоді Ждановський). По закінченні інституту влаштувалась туди на працю. Археологічну практику Рена Саєнко комбінувала із вивченням та описом експонатів краєзнавчого музею[1].

За радянських десятиліть краєзнавчому музею не дозволяли збирати художні і мистецькі твори як непрофільні (гроші на мистецькі твори закупівельна комісія не отримувала). Лише хитрощі музейних працівників нечасто обходили заборони і вводили у фонди декоративно-ужиткові речі, старовинний посуд і меблі, окремі зразки графіки. Винятком були подарунки від небагатьох місцевих художників, їх родин та діячів мистецтва. Тому в Маріупольському краєзнавчому музеї не було вартісних творів мистецтва до 1970-х років, про що жалкувала Р. Саєнко.

З роками з неї виробився фахівець з історії Приазов'я та Маріуполя, вивчалась історія Запорізької Січі, Кальміуської паланки і фортеці Кальміус, історії грецьких поселень на околицях міста. Брала участь у декількох наукових конференціях[1]. Серед здобутків Рени Саєнко — маріупольський літопис, його створення. Вона додала документально вивірені коментарі до кожного факту маріупольського літопису[1].

Вона була и автором проекту музеєфікації історичного центру Маріуполя — для використання історичних споруд міста та створення в них малих музеїв різної тематики: архітектури та містобудування, маріупольського літературного, меморіального А. І. Куїнджі та ін[2]. Адже це нові робочі місця і збереження історичного центру Маріуполя, від чого виграють всі. Рена Саєнко брала за приклад сусідній Таганрог, що помітно менший за населенням і індустріальним потенціалом, але вельми перевищує Маріуполь потенціалом музейним та культурним. Відстає Маріуполь і від сусіднього Бердянська, котрий має багатий художній музей, дельфінарій, краєзнавчий та меморіальний будинок-музей П. П. Шмідта, Бердянський центр культури і мистецтв, Бердянський центр культури і дозвілля «Софіт», Музей історії міста Бердянська окрім краєзнавчого.

Померла в Маріуполі 13 грудня 2006 року[1].

Рена Саєнко автор приблизно 400 статей в різних періодичних виданнях СРСР, України і Росії. Автор основного тексту з історії міста Жданова (нині Маріуполя) в академічному виданні «Історія міст і сіл Української РСР» (1976), а також у книзі «Весь Маріуполь» (2004), співавтор монографії «Греки Росії та України».

меморіальна дошка

У 2007 році Рені Саєнко було посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Маріуполя» за вагомий особистий внесок у вивчення та популяризацію історії Маріуполя, значиму краєзнавчу та просвітницьку діяльність. У її в пам'ять на будівлі Маріупольського краєзнавчого музею встановлена меморіальна дошка.

• Мой День Победы//Приазовский рабочий № 65 від 6 травня 2006 року(рос.)
• Еще работы в жизни много//Приазовский рабочий № 135 від 12 вересня 2006 року(рос.)
• Рене Ильиничне Саенко присвоено звание «Почетный гражданин города Мариуполя»//Приазовский рабочий № 28 від 23 лютого 2007 року(рос.)