Свято-Миколаївська церква (Синява)

У селі діяло в давнину два дерев’яних храми: Свято-Воскресенський побудований у 1649 р. і Святого Миколая Чудотворця[1]. Виходячи з надпису на іконі, Свято-Миколаївський храм існував вже в 1665 році, але був спалений татарами і вдруге відбудований у 1730 року. У 60-х роках XIX ст. до вівтаря було добудовано ризницю, а у 1878 році до церкви прибудована дзвіниця та бабинець. Поблизу Синяви розташоване красиве урочище Божі Гори, де, за легендою, у III ст. готи забили ватажка антів Божа. Тут і донині ростуть сучасники тих дубів, з яких було збудовано храм, і на яких його поставлено. Грубезні колоди-фундаменти укладені прямо на українську землю і за 280 років анітрохи не підгнили. Щоправда, цьому зарадило і традиційне опасання, вочевидь встановлене на оптимальній висоті.

У часи атеїзму Воскресенський храм було спалено, а Свято-Миколаївський зачинено.

1990 року стараннями протоієрея Петра Ковальчука (нині покійного) храм відновлено.

Настоятель - протоієрей Іван Смиченко.

Миколаївська церква (дер.), село Синява, інтер'єр

Миколаївська церква у Синяві — надзвичайно гармонійна й романтична, як і назва села. До прибудови недоречної псевдоросійської дзвіниці (кін. ХІХ ст.) вона була цілком симетрична, являючи в плані рівнораменний пластичний хрест. Але й нині цю церкву слід неодмінно оглядати як скульптуру, обходячи навкруги. Церква дуже оригінальна, тому що для цієї місцевості і для цього періоду були характерними тризрубні трибанні церкви, а Миколаївська – п’ятизрубна з п’ятьма банями[2]. П'ятиглава церква зведена у формі рівнокінечного хреста, центральний, північний та південний зруби мають вигляд восьмикутників, а західний та східний — шестикутників. Карнізи храму оздоблено лаконічним різбленим орнаментом, але чомусь не в усіх зрубах. Зате кожний зруб складено з відчутним нахилом стін до центру. Цей поширений в українському зодчестві прийом у синявській церкві стає просто таки хрестоматійним, надзвичайно пожвавлюючи обриси храму,

Миколаївська церква (дер.), село Синява, інтер'єр

а всередині створюючи ефект значного збільшення висоти[3].

Від XVIII ст. в інтер’єрі церкви лишилися золочені рами іконостасу і царські врата із наївним іконописом, а також зворушливі народні розписи склепінь бабинця й бічних приділів. Особливо вирізняється Агнець Апокаліпсису, якого можна докладно роздивитися тільки за допомогою оптики. Церковне обійстя обсаджене старими соснами, на рідкість суголосними із старою церквою, яка увійшла в усі підручники і посібники з традиційного українського храмобудівництва, але, на щастя, не стала мертвим музеєм, а лишилася храмом Бога живого.

• Юрченко П.Г. Дерев'яна архітектура України. К., "Будівельник", 1970.
• Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною. К., Грані-Т, 2008, с. 89.
• Павлуцкий Г. Г. Деревянные и каменные храмы. - К : 1905 г., с. 107-110.

• Павлуцкий Г. Г. - Старые церкви села Синявы Васильковского уезда.
• Жарких М.І. Храми Поділля – Рокитнянський район.
• Синява, Рокитнянський р-н, Київська обл. - дерев'яна церква.
• Синява Украина Инкогнита.
• Цікаві місця Рокитнянського району Київської області Цікаві місця України.