Дзвіниця

Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого собору, Київ

Дзвіницю будують окремо від храму або є його частиною. В останньому разі її зазвичай споруджують над входом, у деяких російських храмах дзвіниці розташовані прямо над центром храму, у його вертикальній осі (тип «під дзвони»).

У плані дзвіниці бувають квадратні, прямокутні, круглі та багатогранні з горизонтальними поярусними членуваннями.

Перший ярус дзвіниці — комора або проїзна брама, горішній — для дзвонів (також може бути карильйони, як у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві). Для відбиття звукових хвиль і спрямування їх у потрібному напрямку в деяких дзвіницях встановлювалися спеціальні пластини — абасони. За сучасності нерідко в дзвіницях замість вагових дзвонів встановлюють невеликі металеві жердини, вібрація дзвоніння яких посилюється за допомогою електроніки і виводиться назовні через гучномовці.

Зазвичай, дзвони дзвіниці скликають на церковну службу, відзначення певного часу і з нагоди різноманітних подій, як то — церковні свята, зараз також відвідання храму поважними гістьми, ще можуть бити у дзвони на весілля (вінчання), похорони (відспівування).

За старих часів дзвіниці часто бували одними з найвищих будівель міста, і тому нерідко правили місцем для подання сигналів і оповіщення містян — як з нагоди церковних свят, позитивних подій у житті міста і країни, так і особливо у випадку лиха — під час пожежі, епідемій, ворожого нападу тощо.

Висотний силует дзвіниць відігравав важливу архітектурно-мистецьку роль у містобудуванні.

Пізанська башта, Італія

Спорудження дзвіниць набуло розповсюдження в усіх без винятку християнських країнах світу.

Поширеною практикою є також, скажімо в Німеччині, Австрії та Угорщині, включенення приміщення для дзвонів безпосередньо до конструкції самого храму (церкви, кірхи, собору), або ж замість дзвіниці біля храму розміщена невелика споруда, до якої привішені дзвони, як у багатьох місцях Центральної Європи.

Дзвіниці в Західній Європі нерідко служили ознакою вольностей міста, тому в місті могла бути лише одна дзвіниця, що подеколи втрачала своє культове призначення, відіграючи роль міської башти — у просторі біля і навколо неї зосереджувалося світське життя, зокрема зводили ратушу, магістрат, вирував ринок тощо. В Італії такі дзвіниці отримали назву кампаніла (італ. campanile), а в Іспанії та Португалії та зрештою в іспаномовних і португаломовних країнах Латинської Америки — кампанарьйо/у (ісп. і порт. campanario; в обох країнах дзвіниці були при соборах, зберігаючи з ним культову цілісність); тоді як у Франції та Бельгії дзвіниці бефруа (фр. beffroi) набули значення міської вежі з дзвонами.

Велика кількість дзвіниць, майже завжди з храмами, до яких вони належать, а нерідко і в комплексі з прилеглою забудовою історичного міського центру, входять до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Найвідомішими кампанілами є Пізанська вежа, Джотто (у комплексі Флорентійського собору), дзвіниця Собору Святого Марка у Венеції; вежами-бефруа — в містах Брюгге, Генті, Екло (Бельгія) і Аррасі (Франція).

На відміну від вежової дзвіниці, ширмова являє собою горизонтальну споруду, часто з аркадами, на яких підвішені кілька рядів дзвонів.

Велика Лаврська Дзвіниця, Київ, Україна

Будівництво дзвіниць, в тому числі і мурованих, відоме в Україні з ХІ століття.

Значна кількість дзвіниць в Україні були дерев'яними — деякі з них збереглися дотепер, з найвідоміших — дзвіниця церкви св. Юра в Дрогобичі (1600), дзвіниця в Могилеві-Подільському (XVIII ст.).

Розквіт будівництва кам'яних дзвіниць в Україні припав на 2-гу пол. XVII — 1-шу пол. XIX ст.ст., зокрема, період зведення барокових храмових комплексів коштом гетьманів Івана Мазепи, Кирила Розумовського тощо.

До найвідоміших українських дзвіниць належать: Велика (Лаврська) Дзвіниця (1731—1745, арх. Й.Шедель, вис. 96 м) і Дзвіниця на Дальніх печерах (1754—1761, арх. С.Ковнір та І.Григорович-Барський, вис. 40 м), обидві — в Києво-Печерській лаврі, дзвіниця Софійського собору в Києві (XVIII—XIX ст.ст., арх. Шедель, П.Спарро, вис. 76 м), дзвіниця Успенського собору в Харкові (1824—1833, арх. Є.Васильєв, вис. 89,5 м).

• Ширмова дзвіниця
• Під дзвони
• Кампаніла
• Бефруа
• Карильйон
• Мінарет
• Рибат
• Абасон
• Список історичних дзвіниць України за висотою
• Список найвищих православних храмів і дзвіниць

• Логвин Г. Н. Дзвіниця // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 3., К., 1979, стор. 337
• Дзвіниця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 338. — 1000 екз.

• Дзвіниця // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 81. — ISBN 978-966-7407-83-4.