Свято-Михайлівський кафедральний собор (Житомир)

У середині XIX століття в місті переважна більшість православних церков були дерев'яними; мурована церква стояла лише на Святояковлівському кладовищі. У той же час лише кам'яних римо-католицьких храмів було чотири. На місці, де сьогодні розташовується храм, тоді знаходилося болото. Через драговину була прокладена кладка. Одного дня нею йшла жінка і несла гроші, які загорнула в хустку. Це був цілий карбованець, на який на ті часи можна було купити дві корови. Жінка випадково упустила гроші в болото і відшукати не змогла. Зневірившись, жінка почала молитися Матері Божій з проханням допомогти відшукати втрачений карбованець. А вночі їй привидівся сон, у якому Мати Божа веліла їй знову піти на те місце. Наступного дня жінка знайшла свої гроші. Саме ця незвичайна історія, за оповідями, і спонукала Михайла Хаботіна за власні кошти побудувати для православних прихожан на цьому місці кафедральний собор.

За задумом Хаботіна, новий собор не повинен був підпорядковуватися як місцевій духовній, так і світській владі. Меценат 16 років добивався свого, поки міська влада не дозволила купити йому ділянку на перехресті вулиць Київської і Піліпоновської.

Свято-Михайлівський кафедральний собор, сучасний вигляд з вул. Київської.

Власне будівництво споруди довершило фінансові негаразди фундатора. Адже загальні витрати на храм склали величезну суму — близько 37 тисяч карбованців. Це майже вдвічі перевищувало річний бюджет Житомира, який у ті роки коливався у межах 20 — 21 тисяч карбованців. Але, незважаючи ні на що, благодійник здійснив свій задум, і у 1856 році Свято-Михайлівський собор було освячено.

Після смерті благодійника, його поховали під вівтарною частиною церкви. У радянські роки його останки по-варварському викопали, після чого їх доля невідома.

Саме у Свято-Михайлівському соборі був хрещений Святослав Ріхтер.

Після Жовтневої революції і до 1927 року церква діяла як храм української автокефальної православної общини. Під прологом ремонту храм закрили, після цього будівля церкви довгий час використовувалася не за призначенням. Тут розташовувався склад, а обіцяний ремонт так і не почався. У роки Другої світової війни храм повернули віруючим, він залишався діючим до 1960 року. Тоді були знесені малі куполи храму і зруйнована дзвіниця. Собор був частково перероблений під службові приміщення. Тривалий час тут знаходився обласне товариство «Знання», а згодом — театр ляльок. У підвалі розташовувався склад.

21 листопада 1991 року приміщення храму було повернуто релігійній громаді Української православної церкви Київського Патріархату, розпочалися служби. Настоятелем був призначений протоієрей Богдан (Бойко). Після варварських руйнувань храм довелося відроджувати знову. Реконструкція продовжується до сьогодні.

З періоду заснування храму на стінах собору уціліли два фрагменти іконопису, зробленого ще у XIX столітті.

В 2017 році біля собору було встановлено пам'ятник митрополиту Іларіону (професору Івану Огієнку)[1].

У соборі служать 8 священиків, в неділю відправляється три божественних літургії.

У храмі діє Духовна дитяча недільна школа (з 1993 року), де зараз навчаються близько 340 дітей віком від 6 до 16 років. Випускники недільної школи заснували Молодіжний духовно-просвітницький центр (нараховує 170 осіб у 2010 році). При церкві функціонує безкоштовна бібліотека, яка пропонує великий вибір православної літератури українських та російських видавництв. Офіційний сайт собору

Свято-Михайлівський кафедральний собор у Житомирі є однією з архітектурних родзинок міста. У ньому планують зробити розписи на трьох сотнях метрів будівлі. Розпис собору почали робити ще двадцять років тому. Роботи художників виконуються за гроші, які виділяє меценат. Як повідомив настоятель храму отець Богдан Бойко, Свято-Михайлівський собор є єдиним українським храмом, де триває процес відновлення старовинного українського розпису.[2]

• Житомирський Свято-Михайлівський кафедральний собор
• Житомирський Свято-Михайлівський храм святкує 150-річчя
• Свято-Михайлівський кафедральний собор на Nedaleko.ua^{[недоступне посилання з липня 2019]}