Село Шевченка

Простягалося вздовж Харківського шосе (з правого боку між Здолбунівською вулицею і Харківською площею; з лівого боку — між вулицями Російською, Славгородською, Славгородським провулком та вулицею Кунанбаєва). Сполучало Нову Дарницю і Червоний хутір.

Виникло 1924 року як виселок села Позняки, з 1931 року фігурувало як хутір ім. Шевченка в документах Позняківської сільради. Його назва походить від однойменного колгоспу, що діяв на сусідньому Красному хуторі, але на той час вже був ліквідований[1].

У 1930-ті роки почала формуватися мережа вулиць, основна ж забудова припадає на 1940-ві — 1950-ті роки (до початку 1940-х років забудовано було здебільшого лише північну частину).

1951 року у селищі було 593 будинки, 3822 мешканці, 33 вулиці і провулки. На початку 1951 року тут було відкрито Другу районну лікарню[1]. Назва село Шевченка офіційно мало з 1961 року.

Майже цілком знесене у 1984—1987 роках у зв'язку зі забудовою житлового Харківського масиву. Було повністю ліквідовано 11 вулиць та 12 провулків, ще 3 вулиці та 1 провулок було значно скорочено. Оскільки навколо було багато боліт та лісів, будівельникам довелося також вирубати майже усі дерева, вибрати торф з глибини 3-5 метрів та намити пісок на 6-8 метрів до незатоплюваних відміток.

Залишки первісної садибної забудови села Шевченка збереглися на вулицях Вірменській (1 будинок), Горлівській (4 будинки), Гостинній (5 будинків), Кам'янській (9 будинків), Славгородській (12 будинків), Славгородському провулку (13 будинків), Чернігівській (1 будинок) та Харківському шосе (2 будинки). Збереглися 2 відомчі будинки на розі Тростянецької вулиці та Харківського шосе. Це єдині адреси Урожайної вулиці[2]

• Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX ст. / Кирило Степанець, Олександр Михайлик, Семен Широчин. — К. : [б. в.], 2017. — 232 с.

• Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.

• Шевченка село // Вебенциклопедія Києва.