Червоний хутір

Територія Червоного хутора вже була заселена з часів Трипільської культури (кінець 3 — початок 2 тис. до н. е.). Згадка про поселення залишилась у вигляді могильника.

Виник в середині 19-го сторіччя під назвою Червоний Млинок, сучасна назва від казарм військової частини, збудованої з червоної цегли (цих казарм вже не існує). Далі поселення розвивалося як виселок із села Осокорки та не значилося як офіційне поселення. На початку 1930-х років було засновано колгосп, що був підпорядкований сільраді с. Осокорки та знаходився в районі сучасної Харківської площі, приблизно на місці інституту МВС. Ліквідований в 1931 році, майже через рік після відкриття. У 1931—1936 роках був у складі Осокорківської, від 1936 року — Позняківської сільрад.

Початок інтенсивної забудови Червоного хутора припадає на 1930-ті роки: в 1933 році у поселенні зафіксовано 11 вулиць і провулків, а наприкінці 1930-х років склалася сучасна мережа шляхів — 24 вулиці й провулки (включно з кінцевою частиною Харківського шосе), майже всі вони у 1953—1955 роках здобули сучасні назви.

Населений пункт постраждав від геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932–1933 роках. За даними історика Сергія Вакулишина, кількість убитих голодом мешканців Червоного хутора коливається від 40 до 50% осіб[1].

До 2 Світової війни війни в селище відкрито дитячий садок, який з початку 1944 року був переобладнаний під лікарню, розбомблену в ніч з 6 на 7 січня того ж року. Після цього медичний заклад переїхав до Соцміста. 1951 року селище мало 365 будинків.

В 1956 р. відкривається школа № 113 і на Червоному хуторі до кінця 1950-х не будувалось нічого окрім житла. Нині це одне з небагатьох селищ Лівобережжя, яке зберегло приватну забудову в майже повному обсязі. При цьому індивідуальні будинки масово оновлюються, на місці старих хат зводять котеджі, збереглось декілька довоєнних садиб.

Майже вся забудова — малоповерхова, приватна, частково — промислові підприємства.

Іменем колишнього селища, а тепер району Києва, названа станція метро «Червоний хутір», яка розташована на схід від нього.

• Вебенциклопедія Києва.

• Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого  — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 760 с., ил. (рос.)

• Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
• Степанець К., Михайлик О., Широчин С. Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX ст. — К. : [б. в.], 2017. — 232 с.