Серебрянський Олег Васильович

Народився Олег Серебрянський в Запоріжжі, де його батько, офіцер, проходив службу. Пізніше родина переїхала в Херсон, там Олег розпочав займатися футболом. У 15 років отримав запрошення в шкільну збірну Української РСР, з якою здобув перемогу на всесоюзній Спартакіаді і незабаром став гравцем молодіжного складу херсонського «Локомотива».

У 1972 році, молодий футболіст отримав запрошення в київське «Динамо», де грав за молодіжну команду, у складі якої двічі ставав переможцем чемпіонату СРСР серед дублерів.

На початку 1976 року, Серебрянський перейшов в одеський «Чорноморець», і дебютував у вищій лізі чемпіонату СРСР. Але твердим гравцем основного складу одеситів Олег так і не став, і наступного року перебрався в першолігову «Таврію», яку тренував Сергій Шапошников. Початок сезону в новій команді складався невдало, на одному з тренувань, зіштовхнувся з партнером і отримав травму, перелом щелепи. Але відновившись, практично одразу став гравцем основного складу кримської команди, де виступав на позиції центрального півзахисника. 18 серпня 1977 року, в поєдинку проти одного з лідерів першої ліги, ташкентського «Пахтакора», відзначився голом, вперше вразивши ворота суперника у складі команди майстрів[1]. У своєму першому сезоні за сімферопольський колектив Олег провів 37 матчів і забив 3 м'ячі, ставши бронзовим призером першості першої ліги.

На початку 1980 року, будучи до того часу вже одним з лідерів сімферопольців, Серебрянський повернувся у київське «Динамо». На старті сезону провів п'ять матчів у розіграші національного кубка, але пробитися до складу команди Лобановського було досить складно і вже в квітні Олег повернувся в «Таврію». Команду до того часу очолив новий тренер — Анатолій Полосін, який запросив в колектив ряд нових футболістів. В перший же сезон, з новим тренером і оновленим складом, команда дала результат, ставши переможцем першолігового турніру і завоювала путівку у вищу лігу. Сезон, в елітному дивізіоні радянського футболу, для таврійців видався невдалим: незважаючи на всі старання Серебрянського з партнерами, команда посіла підсумкове 17 місце, залишивши вищу лігу.

У 1982 році півзахисник «Таврії» отримав запрошення відразу від двох клубів вищої ліги — одеського «Чорноморця» та «Дніпра». Олег вирішив відгукнутися на пропозицію Володимира Ємця та Геннадія Жиздика, розпочавши новий сезон у дніпропетровській команді, де одразу ж став гравцем основного складу. У своєму дебютному матчі за дніпрян зумів відзначитися голом, вразивши ворота ленінградського «Зеніту».

Сезон 1983 року став найуспішнішим в кар'єрі Серебрянського. «Дніпро», вперше у своїй історії став чемпіоном СРСР, а сам півзахисник вніс істотний внесок у тріумф дніпропетровського клубу, ставши найкращим асистентом команди, віддавши 9 гольових передач, при цьому встановивши своєрідний клубний рекорд — у поєдинку проти «Ністру» він протягом 45 хвилин віддав п'ять результативних передач партнерам[2]. У наступному році, 3 жовтня 1984 року, Серебрянський зіграв свій єдиний матч у Кубку європейських чемпіонів, взявши участь у матчі «Дніпра» проти турецького «Трабзонспора»[3].

У чемпіонаті СРСР 1984 року «Дніпро» знову йшло в лідируючій групі і в результаті посіло 3 місце. Але Серебрянський, який покинув команду до завершення першості, через недостатню кількість зіграних матчів, бронзовим медалістом не став. Однією з причин, яка вплинула на рішення покинути дніпропетровський колектив, стала можливість спробувати свої сили за кордоном, в одній команді з країн соціалістичного табору. Але в підсумку, футболісту не дали дозвіл на виїзд з країни і переїзду не судилося здійснитися. Так само давала про себе знати і конкуренція за місце в основному складі, на позиції досвідченого півзахисника все частіше грала «висхідна зірка» дніпропетровського футболу — Геннадій Литовченко. В результаті, новий сезон Олег провів у команді «Колос» з Павлограда, а по його закінченні повернувся в Сімферополь, де проживала сім'я і наступні два роки відіграв у «Таврії», яка на той час виступала в другій лізі. Досвідчений футболіст став одним з лідерів кримського колективу, який став у 1986 році срібним призером турніру, а в наступному році переможцем першості і володарем путівки у першу лігу. По закінченню сезону Олег, який через часті травми вимушений був проводити останні поєдинки «на уколах», прийняв рішення завершити активну ігрову кар'єру.

Закінчивши грати, Серебрянський працював завучем сімферопольської СДЮШОР, був тренером другої команди «Таврії» і молодіжної збірної Криму. На початку 1990-х, разом з дружиною, майстром спорту з гімнастики Любов'ю Серебрянською, брав участь у створенні сімферопольської школи художньої гімнастики. З 1992 року стає її керівником — директором спортивного клубу художньої гімнастики «Грація»[4]. Останній час проживає у Києві.

• Чемпіон СРСР: 1983
• Переможець першої ліги СРСР: 1980
• Чемпіон Української РСР: 1987

Дружина — майстер спорту, заслужений тренер України з художньої гімнастики Любов Овсіївна Серебрянська (Дубенко) (1952—2003). Дочка — олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики Катерина Серебрянська, онук — Євген.

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль на сайті «Одеський футбол» (рос.)