Павлоград

У місті Павлоград Дніпропетровської області станом на 2020 рік налічується 1 проспект, 1 бульвар, 227 вулиць, 78 провулків та 6 проїздів.

Ґрунти міста і його околиць — чорноземи звичайні, лучно-чорноземні, чорноземи солонцюваті, лучно-солонцюваті і лучно-болотні.

Чорноземи звичайні — головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Вони забезпечені живильними речовинами, містять 4,5-4,9 % гумусу і поширені на вододілах.

Лучно-чорноземні ґрунти характеризуються високими показниками запасів гумусу (5,9 %) і поширені на заплавних терасах рік.

Лучно-солонцюваті ґрунти поширені на заплаві рік. Кількість солей в них 0,3-0,5 %, глибина залягання — 10-60 см. Агрономічна цінність лугових солонцюватих ґрунтів дуже низька.

Ґрунти приміської зони за умови штучного поливу придатні для вирощування усіх видів зелених насаджень, характерних для степової зони України.

Помірно-континентальний, не досить вологий, характеризується жарким літом та малосніжною зимою з відлигами. Середня температура повітря за рік: 8,4°С. Кількість посушливих днів: 80 (квітень-жовтень). Пріоритетним напрямком вітру є: теплий період — західний — 18 % днів, холодний період — східний — 23 % днів.

• Середня температура повітря за рік: +8,4 °C.
• Абсолютний мінімум: −34 °C.
• Абсолютний максимум: +39 °C.

У місті зберігається запас у 30% перших ступенів ядерних і балістичних ракет, від яких Україна відмовилась у 1994 році. Фінансувати проект з утилізації домовилися Україна разом із США. До 1999 року було утилізовано близько 70% твердого палива, але американська сторона відмовилась продовжувати фінансувати утилізації, посилаючись на корупційну діяльність української сторони.

Верховна Рада України в умовах фінансово-економічної кризи звернулася до конгресу США із проханням відновити фінансування проекту утилізації ракетного палива на Павлоградському хімічному заводі. В обігу депутати нагадують, що в 1993 році між Україною й США була укладена угода про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї. Однак в 2003-му американська сторона в однобічному порядку заявила про припинення фінансового забезпечення подальшого процесу створення ОЛП.

«За цей час ситуація зі зберіганням неутилізованого ракетного палива, що є другим за рівнем небезпеки компонентом після ядерної вибухівки, поступово придбала вкрай незадовільний стан і перетворилася в погрозу з непередбаченими наслідками як екологічного, так і техногенного характеру», — говориться в обігу. Верховна Рада просить конгрес США "вирішити питання фінансування в обсягах, які дозволять забезпечити якнайшвидше завершення утилізації ракетного палива й виконання всього комплексу заходів, спрямованих на ліквідацію ядерної зброї в Україні.

Про небезпеку, що виходить від утилізації ракетного палива, попереджає й голова Верховної Ради Володимир Литвин. Спікер заявив, що в Павлограді не повинна трапитися друга Чорнобильська катастрофа, і призвав вжити негайних заходів для виправлення ситуації. При цьому він відзначив, що для утилізації ракетного палива необхідно виділити 40 мільйонів, що тепер украй складно зробити через спад економіки й темпів промислового виробництва. І одним зі шляхів рішення проблеми Володимир Литвин уважає звертання до міжнародного співтовариства. Україна, відзначив він, повністю виконала свої зобов'язання щодо ліквідації ядерної зброї. «Досить паперів, декларацій, потрібні конкретні рішення, потрібна позиція парламенту, що повинен опиратися на настрої й потреби людей, — сказав спікер. — Паливо для одного двигуна ракети, якщо, не дай Боже, воно вибухне, — це Хіросіма. А там лежить п'ять тисяч тонн».

На 2022 рік фінансування утилізації ракетного палива, яке залишилося від ядерного арсеналу, від якого Україна відмовилась 1994 року, занадто низьке, або не відбувається. Тільки зберігання обходиться державному підприємству у величезні кошти. Через це, не виплачують зарплати працівникам ДП "НВО ПХЗ"

Близько 1660 р. Кіш Запорізький на території сучасного Павлограда організував перевіз через річку Вовчу. Саме тут проходив таємний козацький шлях на Кальміус і Кагальник.

Після татарських набігів 1768 та 1769 р. ця місцевість тимчасово спорожніла.

На початку 1770 року запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк побудував тут зимівник, від якого пішли Матвіївські хутори, а пізніше після ліквідації Запорозької Січі — слобода Матвіївка Азовської губернії. Хижняк розпланував розташування слободи, виділив місце для церкви з дзвіницею, школою та шпиталем, призначив вулиці та місця для побудови будинків слобожан і запросив сімейний та осілий народ селитися в слободі та влаштовуватись будинками і садибами. Першими поселенцями у цій місцевості були запорожці Самарської та Кальміуської паланок, а також демобілізовані військові, які займалися скотарством і рільництвом.

З грудня 1779 року слобода Матвіївка Маріупольського повіту Азовської губернії перейменовується на Луганське та називається державною військовою - штаб-квартирою Луганського пікінерного полку слободою. Військова колегія за підписом князя Г. Потьомкіна ухвалила призначити командиром Луганського пікінерного полку Михайла Іларіоновича Голініщева-Кутузова з присвоєнням йому чину полковника. У 1782—1783 роках Луганський пікінерний полк під командуванням М.Голініщева-Кутузова брав участь у придушенні повстання кримських татар.

У 1784 році іменним указом Катерини II «Розпорядження по налагодженню Катеринославського намісництва» слобода Луганська була перейменована у повітове місто Павлоград, назване на честь спадкоємця престолу Павла Петровича, яке увійшло до складу Катеринославського намісництва. [5]

За іншою версією історія міста починається з окопу, коли в 1779 році, у трикутнику між річками Гніздкою, Вовчою та Кочергою поблизу слободи Луганської був споруджений окоп (шанець). Цим окопом та вищезгаданими річками утворилась загороджена місцевість (град)^{[джерело?]}, яка і була названа Павлоградом.

У 1784 році Павлоград отримав статус міста і став центром Катеринославського намісництва.

Павло I (російський імператор), на честь якого назване місто.

До кінця XVIII століття в ньому було 426 дворів та 2419 жителів. Жили городяни у глиняних мазанках, а перший кам'яною спорудою був білий з зеленими куполами величний Свято-Вознесенський собор який було зведено у самому центрі Павлограда на Соборній площі в 1845 році на пожертвування мешканців. Дзвін собору розносився на 30 кілометрів.

У 1871 році першим міським головою обирався купець І. К. Шалін, на честь якого була названа центральна вулиця (вул. Шалинська, потім - вул. Леніна, тепер - вул. Соборна).

У 1892 році міським головою був обраний купець другої Гільдії А. В. Параманін, людина енергійна, ініціативна і шанована. Під його керівництвом місто починає розвиватися: будується церква Спасо-Нерукотворного образу (за кошти Я.Ф.Голубицького), Свято-Успенський храм (за кошти братів Рибникових), новий будинок чоловічої гімназії, жіноча гімназія, казарми для солдатів 135-го піхотного Керч-Єнікальського полку. Місто було побудовано як військовий паркан для захисту інтересів Російської імперії.

У 1896 р. був збудований «Графський театр» на кошти сім'ї Голенищевих-Кутузових. В 70-і роки XIX ст. була збудована залізниця між Санкт-Петербургом і Сімферополем, що пройшла через Павлоград.

У 1897 році в місті жили 15 775 осіб, у тому числі росіяни - 5421, українці - 5273, євреї - 4353, поляки - 312, татари - 185

У 1912 році за проектом техніка С.А.Фетісова було збудовано будівлю міської управи (нині будівлю «Укрпошти»), за проектом Басьмана — будівлю залізничного вокзалу (1912 рік).

Місто розвивалося і наприкінці XIX століття, Павлоград стає відомим центром торгівлі зерном та борошном. Павлоградський Хліб експортувався в міста Російської імперії, в Лондон, Стамбул, Константинополь. Щорічно в місті проводились по три, чотири ярмарки, на які приїздили купці із Петербургу, Москви, Тули, Орла, Курська, Варшави. Торгували, в основному, крупною рогатою худобою, кіньми, вівцями. Розвиток торгівлі обумовив заснування міського банку, створення акціонерного товариства борошномельної та круп'яної промисловості.

До діючих салотопних та шкірзаводів, тютюнової фабрики, олійниць у місті додалися парові млини, ситценабивна фабрика, олійний та ливарний заводи, розширялися борошномельне, пивоварне виробництва, росла і мережа освіти, з 1897 року в місті діяло 12 навчальних закладів.

20 листопада 1917 р. Павлоград увійшов до складу Української Народної Республіки.

18 грудня 1917 року, російські комуністи-більшовики та об'єднанний загін, що складається з харківських, путіловських червоногвардійців, петроградських червоногвардійців Московської застави, загону солдатів з 30-го піхотного полку, 3-ої Брянської артилерійської батареї та одного бронепотягу, з боєм захопили владу в місті. Загоном командував кадровий офіцер, капітан П. В. Єгоров.

17 квітня 1918 року Кримська група Армії Української Народної Республіки під командуванням підполковника Петра Болбочана звільнила місто[6].

Підполковник Петро Болбочан, визволитель Павлограда від російсько-більшовицької окупації в 1918 р.

26 грудня 1918 року у місті стався погром, під час якого було вбито багато євреїв. В результаті за радянських часів багато євреїв залишили місто.

У липні 1919 Павлоград знову був захоплений білими. На початку січня 1920 року 14-та радянська армія в ході Павлоград-Катеринославської операції відсікла лівофлангову групу Добровольчої армії, остаточно посівши місто.

В 1925 році місто стало окружним, а в 1926 році — районним центром. У 1939 році Павлоград був окремою міською адміністративною одиницею, містом обласного підпорядкування.

1930 року поблизу Павлограда спалахнуло антикомуністичне Павлоградське повстання, одне з найбільших в 1930-ті рр., яке було криваво задушене радянською владою.

У 1931 році у Павлограді почав діяти артполігон, який перед Німецько-радянською війною став головним артполігоном СРСР — 2 заводи міста працювали на оборону.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1244 жителі міста[7].

У 1935 році з Вознесенського Собору Павлограда зняли дзвони, розграбували церковне майно.

20 березня 1936 року Свято-Вознесенський Собор Павлограда було підірвано радянською комуністичною владою.

З 11 жовтня 1941 року по 18 вересня 1943 року Радянські війська відступили з міста, місто було окуповане німецькими військами та зруйноване на три чверті. Протягом усього часу окупації в окупованому місті містився підпільний обком КП(б)У на чолі з М.І. Сташковим. Павлоградський міськком партії створив добре продуману мережу бойових і диверсійних груп. На луб'яному заводі вивели з ладу локомотив, внаслідок чого завод не працював 15 днів. У жовтні 1942 року підпалили нафтобазу, двічі робили аварії на електростанції. Диверсійні групи та партизани з вересня 1942 року по лютий 1943 року пустили під укіс ворожий поїзд на станції Зайцево, зірвали склад боєприпасів на вулиці Радянській, порвали телефонний зв'язок з штабом німецької армії.

У період німецької окупації в Павлограді діяв Концентраційний табір для радянських військовополонених Dulag 111. Коли місто було окуповане німцями, вони вели облік євреїв, що залишилися в ньому, і зосередили їх у невеликому гетто,куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій[8]. З цього гетто євреїв відправляли на тяжкі примусові роботи, стріляючи в ослаблених робітників та дітей. На території заводу № 359 утримувалося близько 2 тис. чоловік, увесь табір було нищено. У листопаді 1941 року близько 670 єврейських біженців із Польщі, які прибули до міста, було вбито у міському гетто. У червні 1942 року 2100 євреїв, що залишилися в міському гетто, були вбиті.

У лютому 1943 року розпочалось повстання, відоме на весь СРСР. Підпільниками, Радянськими військами Південно-Західного фронту в ході Ворошиловградської операції вдалося звільнити місто від гітлерівських німецьких військ на 5 днів. Через 5 днів гітлерівці, провівши контрнаступ із застосування бомбардувальної авіації, знову зайняли Павлоград (22 лютого 1943 року).

Повністю місто було звільнено 18 вересня 1943 року. Саме цей день став загальноміським святом — Днем міста. Місто було звільнене радянськими військами Південно-Західного фронту в ході Донбаської операції.

У повоєнне десятиліття місто було фактично відбудовано заново. За цей час склалася нова промислова структура міста, до якої увійшли підприємства машинобудівної (заводи Механічний, Технологічного обладнання, «Хіммаш», «Ливмаш», «Сільмаш»), будівельної (комбінат «Дніпрошахтобуд», трест «Павлограджитлобуд», завод «Павлоградзалізобетон», завод стінових матеріалів, силікатний завод, завод мобільних будівель), хімічної, переробної, легкої та харчової промисловості. Успішно працювала Центральна збагачувальна фабрика, швацька фабрика, завод продтоварів, 2 хлібозаводи, меблева фабрика, шкірзавод, що згодом переріс у взуттєву фабрику.

У 1950-ті роки почалася нова історія міста як центру Західнодонбаського вугільного басейну, шахтарського регіону. Почалося будівництво 11 шахт. Розвідані запаси вугілля дали підставу вважати м. Павлоград центром Західного Донбасу.

У 1960—1980-ті роки місто Павлоград — стратегічний об'єкт, оскільки на оборонних заводах міста вироблялися міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) та їх комплектуючі, в основному двигуни. Тут збирали ракети Р-36М2, РТ-23УТТХ, РС-22 та інші, що були на той час одними з найпотужніших видів зброї у світі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1979 року місто Павлоград за заслуги трудящих міста в революційному русі, боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни і успіхи, досягнуті в господарстві та культурному будівництві, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1998 році на місці підірваного Свято-Вознесенського собору було встановлено пам'ятний хрест, а 20 січня 2005 року — торжественно освятили місце під будівництво нового храму — пам'ятника загиблим шахтарям і всім, хто загинув на виробництвах Західного Донбасу. 13 вересня 2019 році замість хреста поставленого у 1998 році збудували пам'ятну каплицю, яку того ж дня і освятили.

24 серпня 2014 року на центральній площі міста було повалено пам'ятник Володимиру Леніну[9]

Копер шахти

У місті працюють підприємства вуглевидобувної промисловості: шахта «Павлоградська», шахта ім. Героїв Космосу, шахта «Благодатна».

У складі машинобудівних підприємств

• ПАТ завод «Павлоградхіммаш» забезпечує своєю продукцією хімічну та нафтопереробну галузі, виготовляє пластинчаті, кожухотрубчасті, фторопластові теплообмінники, апарати повітряного охолодження, ємкісні зварні апарати, деаератори, барабани-сепаратори, випарні апарати, наземні та підземні резервуари для автозаправних станцій, газосепаратори для переробки нафтопродуктів;
• ПАТ завод «Палмаш» — виробництво машин і обладнання для добувної промисловості, ремонт (спеціалізований) для машин добувної промисловості та будівництва, виробництво машин для металургії, діяльність автомобільного вантажного транспорту, ремонт гірничношахтного обладнання;
• ТОВ завод «Павлоградспецмаш» — вітчизняний виробник будівельних риштувань і опалубки. Його продукція відома під торговою маркою «БудМайстер». Також виробляються пересувні риштування, міні-риштування, будівельні стійки, опалубка стінова і перекриттів. Вся продукція сертифікована згідно з вимогами українського законодавства. В березні 2004 року отримано сертифікат за системою управління якістю — ISO 9001-2001;
• ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» — виробництво машин та устаткування, виробництво верстатів для оброблення металу, виготовлення інших металевих виробів.
• ДП «Павлоградський механічний завод» — філія Південного машинобудівного заводу, яка спеціалізується на виготовленні твердопаливних двигунів і їх елементів, тролейбусів, зернозбиральних комбайнів, вузлів тракторів, літаків.

Хімічна промисловість

Державне підприємство «Науково-виробниче об'єднання „Павлоградський хімічний завод“» — один з найбільших виробників промислових вибухових речовин в Україні (більше 35000 т/рік), єдине підприємство в Україні, що має потужності по виготовленню твердого ракетного палива і ракетних двигунів на його основі для ракет різних класів, єдине підприємство в Україні по виготовленню вибухових речовин, утилізації боєприпасів, сертифіковане за Міжнародними стандартами ISO та OHSAS. Один із базових заводів міста, де завдяки творчому підходу до виробництва досягнуто кращих показників з економії енергетичних ресурсів.

Харчова промисловість

• ПрАТ «Павлоградхліб» — виробництво хліба та хлібобулочної продукції. Підприємство випускає широкий асортимент продукції. Постійно оновлює технологію виробництва.;
• ТОВ «Молочний дім» — виробництво цільномолочної продукції, оптова торгівля молочними продуктами. Перелік основних видів продукції — це йогурти, сирні маси та сирки, торти із кисломолочного сиру, кефіри, сметана. Продукція підприємства за своєю якістю відповідає високим вимогам і користується попитом населення. Пакування товару зручне у транспортуванні, економічне, забезпечує термін зберігання. За досягнуті результати в роботі та випуск якісної продукції підприємство нагороджено Дипломом першого ступеня за якість товару та золотою медаллю за пакування.
• Група компаній «Snack Production» — виробництво смаженого насіння соняшника торгівельних марок «Сан Санич» і «Агонь», чипсів «CHIPSTER'S» і «HROOM», арахісу «Big Bob».

Легка промисловість ТОВ «Павлоградська швейна фабрика» (виробництво швейних виробів);

Видавнича промисловість Павлоградська міська друкарня (поліграфічна продукція). Теперішня назва «Перша міськдрукарня».

Інвестиційна привабливість міста Місто розташоване на перехресті автомобільних та залізничних ліній міжнародного значення, що дає можливість розглядати місто як потужний транспортний термінал, який забезпечує функціонування зв'язків «Постачальник — Виробник — Споживач».

Родючі чорноземи та сприятливі кліматичні умови забезпечують стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур.

Розвідані запаси кам'яного вугілля становлять 1163714 тис.т, германію — 8706 т, газу-метану — 62 млрд куб.м, з них більш 9 млрд м³ у вільному стані, рутилу — 756 тис.т, ільменіту — 2160 тис.т, циркону — 540 тис.т. На території району знаходиться велика кількість родовищ будматеріалів (каоліни, пісковики, суглинки, піски для бетону, кладочних та штукатурних розчинів, силікатної цегли). Серед підземних вод розвідані мінеральні води типу «Миргородська» і «Мінська», перспективні для використання в курортній практиці для внутрішнього і зовнішнього застосування.

За часів Радянського Союзу ефективно працювали великі підприємства, які виконували оборонні замовлення. Павлоградський механічний завод виготовляв міжконтинентальні балістичні ракети та іншу космічну техніку різноманітного призначення. Павлоградський хімічний завод виготовляв та заправляв сумішним твердим паливом двигуни ракет всіх класів, починаючи від «Стрелы» (аналог американського «Стінгера») до ракетних балістичних комплексів. Павлоградський завод технологічного обладнання та спеціальних верстатів випускав нестандартне обладнання та спеціальні верстати для ракетно-космічного комплексу, у тому числі металооброблюючі верстати підвищеної точності з числовим програмним керуванням.

У новітній час підприємства залишилися без державних замовлень. Унікальні технології, талановиті конструктори та інженери, «золоті» робочі руки чекають на ділові пропозиції.

В умовах сучасного стану економіки пріоритетними напрямками інвестування залишилися промислові види економічної діяльності та розвиток інфраструктури міста.

У 1923 році при робочому палаці, іменувався клубом імені Томського, був створений перший спортивний колектив Павлоградщини — футбольна команда «Металіст». Засновником цього колективу був інструктор фізкультури Н. М. Золотоверхого. Одночасно були організовані ще дві команди — «Будівельник» і «Желдор». Перші матчі відбулися на футбольному полі, що знаходиться біля розташування військової частини 88-го полку.

Провідною командою в цей період був «Будівельник» (згодом перейменований в «Штурм»). Пізніше участь в змаганнях брали також команди «Друкар» і «Харчовик». Збільшення числа футбольних команд послужило поштовхом до початку будівництва стадіону в парку ім. 1 травня. В день його відкриття (травень 1927 рік) команда «Штурм» зустрілася зі збірною 30-й Іркутської дивізії. На початку 30-х років на зміну розпався «Штурму» прийшла команда «Індустрія», що складається з будівельників і робітників хімзаводу. Із закінченням будівництва хімзаводу була організована команда «Азот».

Під час Великої Вітчизняної війни частина футболістів пішла на фронт, частина евакуювалася з заводами. Настав тривала перерва у футбольному житті міста.

У 1948 році була організована команда «Хімік», граючим тренером якої був А. В. Журавльов. Ця команда грала в першості УРСР і користувалася успіхом у глядачів. У день її матчів стадіон був переповнений. У зв'язку з розвитком Західного Донбасу в місті була організована команда «Шахтар». Після її розпаду була організована команда «Зеніт», яка представляла Павлоград в чемпіонаті області.

Далі в Павлограді з 1973 по 1998 рік на стадіоні «Шахтар» (ім. Шахти Героїв Космосу), що знаходиться в парку ім. 1-го Травня, існувала професійна футбольна команда — це футбольний клуб «Гірник» (Павлоград), який виступав у Першій і Другій Лізі України під назвами: «Колос» (1973—1986), «Шахтар» (1986—1995), «Космос» (1995), «Гірник» (1997—1998).

Потім в Павлограді майже 20 років не було професійного активного українського футболу, крім футболу серед дитячих команд різного віку.

З 2018 року в місті є дві команди — це футбольний клуб «Atrium», який у тому ж році став переможцем Першої Ліги Чемпіонату Дніпропетровської області, і вийшов до Суперліги (Вищу Лігу) Чемпіонату Дніпропетровської області. І футбольний клуб «Павлоград», який теж в тому ж році зайняв третє місце в Першій Лізі Чемпіонату Дніпропетровської області, і теж вийшов до Суперліги Чемпіонату Дніпропетровської області.

У Павлограді з 2009 року існує аматорська хокейна команда — це хокейний клуб «Павлоград», раніше був «Павлоградець», який в 2016 році, разом з міським головою відкрив у дворі ФСК ім. Шкуренка Павлоградську міську ковзанку, що тимчасово знаходиться без спеціального накриття, через що працює не на постійній основі.

Бокс, тайський бокс, карате, ушу, дзюдо, бойовий гопак, кікбоксинг, атлетизм (легка, важка атлетика), художня гімнастика, спортивна гімнастика, спортивно бальні танці, спортивно акробатичний рок-н-ролл, шейпінг, баскетбол, футбол, волейбол, спорт із собаками, інваспорт, плавання, бадмінтон.

• Абросімов Андрій Вікторович (1992—2014) — старший солдат Збройних сил України. Загинув від кулі снайпера під час нападу терористів на блокпост поблизу села Золотий Колодязь;
• Борисенко Андрій Юрійович (1993—2017) — сержант Збройних сил України. Загинув поблизу селища Кам'янка (Ясинуватський район) — куля снайпера потрапила у голову;
• Воронін Володимир Ігорович (1987—2015) — солдат Збройних сил України. Загинув, підірвавшись на міні поблизу села Оріхово-Василівка Артемівського району під час виконання бойових завдань;
• Грицишин Віталій Зіновійович (1982—2020) — старший солдат Збройних сил України. Загинув біля Верхньоторецького, внаслідок підриву на міні під час гасіння пожежі;
• Давиденко Олексій Олександрович (1993—2015) — солдат Збройних сил України. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Кримське Новоайдарського району;
• Добролєта Михайло Костянтинович (1992—2017) — молодший сержант Збройних сил України. Загинув внаслідок обстрілу ротного опорного пункту — дістав кульове поранення у сонну артерію;
• Жадан Олексій Валентинович (1983—2015) — старший солдат Збройних сил України. Загинув у бою поблизу міста Авдіївки;
• Каменєв Денис Сергійович (1989—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Карташов Петро Сергійович (1978—2016) — капітан Збройних сил України. Загинув у промзоні Авдіївки, підірвавшись на протитанковому фугасі на військовому автомобілі ЗІЛ;
• Милосердов Володимир Олександрович (1980—2015) — сержант Збройних сил України. Загинув у бойовому зіткненні з ДРГ поміж Чермаликом та Павлопільським водосховищем;
• Сафонов Євген Миколайович (1988—2020) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ямщиков Юрій Олександрович (1991—2015) — солдат Збройних сил України. Загинув поблизу селища Піски Ясинуватського району внаслідок обстрілів з гранатометів та стрілецької зброї.