Середній Фонтан (Одеса)

На Одеському узбережжі з-під понтійних вапняків виходять сильно мінералізовані підґрунтові води, подекуди просто на пляжі, за відсутністю водогону такі джерела були важливою необхідною умовою для існування поселень у степу. У XVIII столітті облаштовані джерела питної води носили назву «фонтал»[1], а пізніше «фонтан».

У південній приморській частині Одеси знаходилось три крупних джерела навколо кожного з них у І-й половині ХІХ століття були утворені дачні селища, які отримали назви відповідно назвам джерел. Центральне селище отримало назву Середній фонтан.

Перша відома згадка про джерело відноситься до 8.9.1826. Приморські селища з часом розширювались і до кінця ХІХ століття практично злились одно з одним, таким чином селища не мають чітких меж. З кінця ХІХ століття південною межею Великого фонтану був район перетину з вулицею Костанді (11-та станція лінії «Великий Фонтан»), ще далі на південь була розташована місцевість «Нова Швейцарія». Межа на півночі у різних путівіниках вказується зовсім у різних місцях, що було пов'язано з тим, що на північ від Середнього фонтану була розташована місцевість без назви. По цей місцевості проходила дорога до Середнього фонтану і цю територію часто пов'язували з даною дорогою або безпосередньо з самим Фонтаном. У путівнику Е. П. Распопова 1905 року як північна межа Середнього фонтану вказана 7-ма станція лінії на Великий фонтан" (район перетину з сучасною вулицею Посмітного[2].

Згідно картам з заходу на схід Середній Фонтан перетинав потік, який утворив балку. Вона починалася у районі перетину сучасних вулиць Космонавтів та Філатова, далі простягалась уздовж південно-західної межі села Чубаївка, потім у межах Середнього фонтану йшла уздовж Квіткової вулиці, перетинала Фонтанську дорогу, після закінчувалася у районі (10-ї станції). Остання частина балки між морем і Фонтанською дорогою збереглась до наших часів. Саме 10-та станція є центром селища Середній фонтан.

На південь від балки на лінії сучасного Кордонного провулку простягалась частина кордону межі Порто-франко, яка уявляла собою земляний вал військових укріплень.

У 1844—1846 роках був споруджений Воскресінський храм на сучасній вулиці Червоних Зір, закінчення будівництва відбувалося під керівництвом архітектора Ф. Й. Моранді. Внутрішнє оздоблення здійснили художники Бертіні Джованні-Батіста и його син Бертіні Джузеппе. У 1909 році відбулась реконструкція під наглядом архітектора В. О. Домбровського. Поряд було розташовано кладовище де був влаштований склеп родини Стурдза.

Основним місцем відпочинку жителів Середнього фонтану був пляж на 10-й станції, де були влаштовані купальні. У 1911 році були споруджений будинок закладу морських ванн, який працював до закінчення радянської влади.

У 1918 році на дачі Новікова перебував архітектор Юрій Мелетьєвич Дмитренко, який вмер у червні і був похований на місцевому кладовищі 24.06.1918 (ст. ст.)[3].

З встановленням Радянської влади у селищі був влаштований ряд санаторіїв, з'явилася нова дачна забудова. Воскресінський храм було перебудовано у будівлю санаторію, ліквідовано кладовище. У районі сучасного парку Юнність на 8-й станції була влаштована артилерійська батарея БС-39, яка була задіяна під час Оборони Одеси 1941 року.

У ІІ-й половині ХХ століття було споруджено нові санаторії, школу-інтернат № 91 для глухих дітей, середню школу № 81, будівлю відділення пошти. На півночі Середнього фонтану замість попередньої дачної забудови було споруджено мікрорайон багатоповерхової забудови. У 1965 році Вознесенський храм було перетворено у спальний корпус санаторію «Красні зорі». У 1970-х роках на Фонтанській дор., 67а було споруджено двадцятиповерховий будинок з монолітного залізобетону. У 1980-х роках на Літературній вул., 11 почалося спорудження санаторію «Нафтовик», яке припинилося з початком 1990-х років. Це найбільш значна недобудова Середнього фонтану. У 1990-х роках більшу частину санаторіїв було зачинено, на їх місці з'явилася одно та багатоповерхова забудова. У 1910-х роках із всіх санаторіїв залишився лише санаторій «Червоні зорі». Територія санаторію зменшилася — місце, де стояв храм було віддано УПЦ Московського патріархату. Залишки Вознесенської церкви на території були використані при будівництві православного храму св. Марії Магдаліни.

До селища був прокладений шлях, якій пізніше став відомий під назвою дороги на Середній фонтан (перша письменна згадка 29.04.1875). 3.10.1984 року вона була перейменована у Середне-Фонтанську вулицю. Частина дороги у межах селищ Середній та Великий фонтани, Нова Швейцарія отримала назву Центральної вулиці, ділянку уздовж неї були пронумеровані. К 1930-м рокам Центральна вулиця була об'єднана з дорогою на Середній фонтан у єдину дорогу, яка у наш час носить назву Фонтанської дороги. Однак північна частина дороги була відокремлена у Середнефонтанську вулицю.[4].

Також існує пряме сполучення між селом Чубаївка та Середнім фонтаном, які межують у районі 7-ї станції.

У 1881 році була відкрита лінія «Великий фонтан» парового трамваю[5], яка проходила від Кулікова поля по шляху на Середній Фонтан і центральної вулиці до її кінця.

У 1912 році паровий трамвай на лінії «Великий Фонтан» був замінений 18-м номером трамваю. Тоді ж на 9-й станції було споруджено крупну трамвайну підстанцію.

Під час Жовтневої революції після спустошення запасу палива для електростанції і її зупинки маршрут парового трамваю знову був відновлений.

У 1927 році було добудовано лінію з Старосінної площі до 8-ї станції лінії «Великий фонтан», яку почали споруждувати ще у дорадянські часи. Маршрут використовувався до 1934 року.

У 1928 році по вулиці Каманіна був влаштований трамвайний маршрут № 28а між 8-ю станцією та Аркадією, але вже у 1930-му році він був ліквідований.

По Середньому фонтану проходять обидва маршрути маршрутного таксі № 185.

Забудову великого кварталу складали прості одноповерхові будинки, лише деякі особняки мали достатньо значні розміри. Однак у селищі існували достатньо великі ділянки, наприклад ділянка Раллі з парком на південь від Літературної вулиці. З початком радянських часів попередня забудова декілька разів замінювалась і таким чином до нашого часу дійшли тільки поодинокі споруди, які у значній частині не занесені до переліку пам'яток культурного надбання. Основна частина пам'яток у місцевому реєстрі не має охоронних номерів.

Значним є комплекс трамвайної підстанції та дача у стилі швейцарського шале та облицьованим кахлями фасаді на Літературній вулиці. Більш простим є закинутий одноповерховий особняк з високим дахом на вул. Рєпіна, 1.

Серед не занесених до переліку об'єктів виділяються дорадянські: флігель з червоної цегли на Фонтанській дор., 125, двоповерховий будинок на Фонтанській дор., 68, одноповерхові будинки на Фонтанській дор.,97/99 та 135, будівля відділення пошти 1950-х років на Фонтанській дор., 121, будівля піонерського табору Канатного заводу на вул., Рєпіна, 6/2.