Сеїд Алім-хан
Сеїд Мір Мохаммед Алім-хан (узб. Said Mir Muhammad Amirhon; *3 січня 1880, Бухара, Бухарський емірат — 28 квітня 1944, Кабул, Афганістан) — останній емір Бухарського емірату, що правив до захоплення Бухари більшовиками 30 серпня 1920 року, представник династії Мангитів.
| Сеїд Алім-хан Said Amirhon | |||
 Сеїд Алім-хан фотографія С. М. Прокудіна-Горського | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 4 грудня 1910 — 30 серпня 1920 | |||
| Попередник: | Абдулахад-хан | ||
| Наступник: | державу ліквідовано | ||
| Народження: |
3 січня 1880 Бухара, Туркестанське генерал-губернаторство, Російська імперія | ||
| Смерть: |
28 квітня 1944 (64 роки) Кабул, Афганістан | ||
| Поховання: | Кабул | ||
| Релігія: | Іслам (суннізм) | ||
| Освіта: | Медресе Мірі Арабd і Миколаївський кадетський корпусd | ||
| Рід: | Мангути і Q31456790? | ||
| Батько: | Абдулахад-хан | ||
| Діти: |
сини: Султанмурад, Шахмурад, Абдурахімхан дочки: Мусліма, Назокат, Шукрія Раад | ||
| Нагороди: |      | ||
Хоча Бухара мала статус васальної від Російської імперії держави, Алім-хан керував внутрішніми справами свого емірату як абсолютний монарх.
З життєпису
Другий син бухарського аміра з династії Мангитів Абдулахад-хана (1885—1910) Тюра-джан Мір-Алім народився 3 січня 1880 року. Ще його дід амір Музаффар-хан (1860—1885) визнав протекторат Російської імперії над Бухарським ханством, підписавши відповідні політичні угоди в 1868 і 1873 роках. Згідно з придворним етикетом російського царського двору еміри Бухари мали титул «світлості» і стояли вище за великих князів.
У січні 1893 року Абдулахад-хан та Алім-хан прибули до Петербурга, де 13-річного ханича віддали на три роки у науку — для вивчення управління державою та військової справи.
1896 року Алім-хан повернувся до Бухари, отримавши від царської Росії підтвердження статусу наслідного принца емірату.
За 2 роки (1898) Алім-хан обійняв посаду губернатора Насефа, пробувши на ній упродовж 12 років.
Ще близько 2 років він керував північною провінцією Карміна, аж до смерті свого батька 1910 року.
Початок правління Алім-хана був багатообіцяючим. Він оголосив, що не бере подарунків, і категорично заборонив чиновникам і посадовим особам брати хабарі від народу і використовувати податки з метою особистого збагачення. Проте з часом ситуація змінилася. В результаті інтриг прихильники реформ програли і були вислані до Москви та Казані, і Алім-хан продовжив правління в традиційному стилі, зміцнюючи династію.
Коштом Алім-хана у Санкт-Петербурзі були побудовані Санкт-Петербурзька соборна мечеть і так званий Будинок Еміра бухарського (Каменноостровський проспект, 44-б).
Коли більшовики зайняли Бухару, Сеїд Алім-хан спершу втік на схід Бухарського емірату, а потому до Афганістану. Помер 28 квітня 1944 року, похований у Кабулі.
Алім-хан був нагороджений орденом Російської імперії — Александра Невського.
Прикметний факт: син бухарського еміра Шахмурад (узяв прізвище Олімов) зрікся батька у 1929 році, він служив у Червоній Армії, і у 1960-х викладав у Військовій академії імені Фрунзе.