Сильні духом

Стилістика фільму (короткометражна версія) – очі героя із тайм-кодом та автобіографічні, мінімалістські анімаційні ілюстрації, – поєднує документальний зміст і художнє відтворення подій, залишаючи простір для фантазії глядача.

Подібна стилістика використана режисером в його успішному фільмі за матеріалами справи Європейського суду з прав людини «Пенальті правосуддя», номінованому на міжнародному кінофестивалі «Молодість» в 2014 році, здобувши визнання у глядачів та кінокритиків, зокрема Олександра Гусєва [3].

За режисерським підходом і тональністю історія спадає на кіносповідь: подається автобіографічно.

«Моя задача як режисера, відзначив В’ячеслав Бігун, – не пропагандистський фільм, а спокійне оповідання, спроба «від серця до серця» донести ті переживання, ту ситуацію, у якій опинилася людина, і може опинитися будь-хто, бо людей викрадають і на нашій території сьогодні» [4] [5].

Робота над фільмом розпочинається в 2015 році. Український кінорежисер і філософ права В'ячеслав Бігун, знаний своїми актуальними фільмами про права людини, дізнається про долю Юрія Яценка з повідомлень ЗМІ. Автор та герой фільму особисто знайомляться уже після звільнення. Їх пов’язує спільна альма-матер – юридичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка. Ще в 2015 році за участі оператора Бориса Ухова в Тюрмі на Лонцького зафільмовують близько 8 годин інтерв’ю [4].

В 2015 році на Ризькому міжнародному кінофестивалі режисер представяє задум та робочі матеріали фільму в конкурсі #SHORT_RIGA: WORK-IN-PROGRESS (WIP) PRESENTATIONS [6] за участі директорів низки провідних європейських кінофестивалів.

Попри схвальну оцінку проекту, робота призупиняється через брак коштів; у 2016 році помирає оператор фільму Борис Ухов.

В 2017 році режисер поновлює роботу над фільмом під час Школи документального кіно «Скарб Солідарності», до якої його було відбирають за конкурсом. Попри те, що презентація проекту справиляє враження на учасників, його не відібирають для виробництва; проте організатори Школи погоджуються розглянути проект, якщо його буде вироблено самостійно. Режисер, герой та художник фільму продовжують роботу й представляють версію фільму («Солідарність»). Проект стрічки здобуває спеціальну відзнаку Міжнародного фестивалю документального кіно «Скарб Солідарності» від міжнародного журі, основу якого складають польські документалісти, зокрема Марта Дзідо, Пьотр Шлівовський, Кароль Василевський, за «професійність і високу мистецьку цінність» [7] [4].

Автори продовжують пошук фінансування та роботу над фільмом. У квітні 2018 року фільм отримує мікрофінансування у межах конкурсу на підтримку проектів регіонального кінематографу від ЛОДА[8].

У 2018 році відбувається низка допрем’єрних показів-дискусій і українська прем’єра фільму – 47 Міжнародний кінофестиваль «Молодість» номінує стрічку до Національного конкурсу та на головну нагороду – «Скіфський олень».

19 листопада 2017 року проект фільму демонструється в Львові на Міжнародному кінофестивалі «Скарб Солідарності»; міжнародне журі нагороджує проект спеціальною відзнакою за «професійність і високу мистецьку цінність» [9][9].

У 2018 році автори представляють три оновлені проекти (короткометражні версії) фільму.

9 березня проходить допрем’єрний показ в Тячеві, рідному місті режисера, схвально прийнятий глядачами [10]. 15 березня 2018 року в Музеї «Територія терору» в Львові відбувається допрем’єрний показ і обговорення фільму з освітянами.

19 березня 2018 року в Центрі імені митрополита Андрея Шептицього проходить львівський допрем’єрний показ фільму за участі спеціальних гостей, зокрема нещодавно звільненого бранця Кремля – Ахтема Чийгоза, правозахисника Мирослава Мариновича та молоді.

У червні 2018 року відбувається українська прем’єра на 47 Міжнародному кінофестивалі «Молодість», який номінує  стрічку до Національного конкурсу, відбувають три покази стрічки, двічі – під час конкурсу і спеціальний показ-дискусія на підтримку Олега Сенцова та інших бранців Кремля.[11]

Кінофестиваль розміщає кадр із фільму на обкладинці каталогу, а його генеральний директор Андрій Халпахчі на прес-конференції висловлює підтримку фільму:

«Я сподіваюся, що в цьому напрямку «Молодість» буде корисною для подальшої долі і фільму, і змісту, який вкладено в цей фільм, щоб його побачили і на інших кінофестивалях світу. Ним уже зацікавився фестиваль у Котбусі, Німеччина. Сьогодні приїжджає до Києва генеральний секретар Європейської кіноакадемії Маріон Дьорінг, яка веде величезну роботу для звільнення Олега Сенцова і, безумовно, всіх українських політв'язнів. Ми будемо просити Європейську академію про розповсюдження цього фільму»[12].

Фільм зацікавлює Міністерство закордонних справ України, яке отримує безкоштовну ліцензію на показ у закордонних дипломатичних установах; публічно стає відомо про один – 3 серпня 2018 року в Ризі (Латвія) за сприяння Товариства підтримки України[13].

На лютий 2019 року фільм так і не отримав міжнародної фестивальної прем’єри.  

Історія Юрія Яценка має потенціал повнометражного документального та/чи художнього фільму.

Критики схвально прийняли фільм, відзначаючи режисуру, сценарій, а також стилістику, тональність та емоційний вплив.

Кінокритик Ігор Грабович стверджує:

«Стрічка «Сильні духом» В’ячеслава Бігуна до краю загострює виклики нашого часу. Вона говорить про новий світ і нові правила життя в ньому. Те, що вчора було звичним, сьогодні перетворилося на джерело смертельної небезпеки. Картина побудована на монолозі одного з бранців Кремля – Юрія Яценка, який у травні 2014 року під час мандрівки до Росії потрапив діо рук місцевих спецслужб і пройшов через тортури та незаконне ув’язнення, проте зумів повернутися додому живим. Ця картина зроблена дуже економно, дуже щільно – і з мистецького боку, і з боку емоційного. Позбавлена пафосу, полемічних чи публіцистичних надмірностей, вона дуже переконливо передає весь жах російської тюрми, але також і силу духу українського в’язня, його незламність і любов до свободи».[14]

Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський в огляді «„Молодість”: депресивна картинка національного конкурсу» (2018) пише:

„«Молодість» цілком може втішити, і часом таке траплялося, десь в епізодах, в окремих кадрах, у звучанні музики.... Шокували — правильно! — «Сильні духом» В’ячеслава Бігуна — малюнками й історією про затриманого в Росії й довго катованого Юрія Яценка...»[15].

Колеги теж схвально відгукуються про фільм режисера. Так, режисер Ахмет Сеіталблаєв (член журі фестивалю «Громадський проектор» (2018), відзначаючи переможців, зокрема цей фільм, який здобув відзнаки у номінаціях «Документальне кіно» (1 місце) та «Регіональне кіно») зазначає:

«Я чесно кажучи вражений тим, як на території такого невеликого хронометражу можна розповісти повноцінну об’ємну історію, з дуже щирими і глибокими емоціями. Для мене – це приклад справжнього, мабуть, мистецтва».[16]

Фотограф Тарас Грень пише:

«Цікавою є режисерська знахідка, яку в повній мірі використав В’ячеслав Бігун – намальований сюжет розповіді. Само собою, ніяких відео файлів з допитів українця, не було. Але олівець художника в повній мірі передав всі відчуття: і товстопузих російських поліцаїв, і садистів з ФСБ, і розпач молодої людини, яка бореться за власне життя та гідність».[17]

На кінець 2018 року стрічка здобуває 6 фестивальних відзнак і 13 номінацій[18].

Проект фільму відбирається до програми міжнародний кінофестивалів, зокрема WORK-IN-PROGRESS Ризького міжнародного кінофестивалю [19] та Міжнародного фестивалю документального кіно «Скарб Солідарності» [7] [9].

Docudays UA (який позиціонується як фестиваль про права людини), якому автори фільму першими в Україні надали проект фільму для фестивальної прем’єри в 2018 році, проігнорував стрічку, попри значущість тематики прав людини, політичних в’язнів і загалом схвальну думку кінокритиків про проект фільму [20].

Проект фільму подається для участі в інших кінофестивалях.