Синдром Ларона

Синдром Ларона (карликовість Ларона; гіпофізарна карликовість, тип II; дефект рецепторів СТГ) — спадкове захворювання, різновид карликовості. Обумовлене вродженим дефектом гена рецептора соматотропного гормону (СТГ), причиною якого є нечутливість до дії гормону росту. Резистентність до ІФР-1 виявлено у африканських пігмеїв[1].

Синдром Ларона
Гормон росту
Спеціальність ендокринологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 E34.3
OMIM 262500
DiseasesDB 7262
MeSH D046150

Історія

Нечутливість до дії гормону росту вперше описана у 1966 році ізраїльським вченим Цві Лароном і співавторами[2][3] на основі спостережень, зібраних з 1958 року[4]. Відтоді нечутливість до дії СТГ, що характеризується грубим порушенням процесів росту на тлі нормального рівня гормону росту в плазмі крові, називають синдромом Ларона.

Три перших пацієнти, у яких було діагностовано це захворювання, були членами однієї ізраїльської сім'ї вихідців з Ємену, після чого впродовж двох років було виявлено ще 19 випадків серед євреїв близькосхідного походження.[5][6].

Етіологія і патогенез
Карликовість Ларона успадковується за аутосомно-рецесивним типом.

Карликовість Ларона обумовлена дефектами рецептора гена СТГ, розташованого в клітинах печінки, або, рідше, дефектами самого гена СТГ. Навіть при підвищеному рівні гормону росту в плазмі крові його дія на клітини-мішені різко ослаблене[7].

У здорової людини гормон росту стимулює секрецію інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР 1), який зокрема стимулює ріст тканин. У карликів вміст ІФР знижено, що, як виявилося, є причиною того, що у людей з синдромом Ларона не розвиваються ракові пухлини. Проведені експерименти показали, що розриви ДНК в клітинах, які нерідко стають причиною розвитку пухлин, у карликів відбуваються значно рідше, а головне такі клітини здійснюють апоптоз (самознищення). Коли ж в кров карликів додали ІФР, то клітини стали в ній менше схильні до апоптозу.[8]

Люди з синдромом Ларона не страждають діабетом, проте причина цього поки не до кінця зрозуміла.[8]

Середній зріст чоловіків близько 130 см, жінок — 120 см.

Клінічна картина

Пацієнти народжуються з нормальними або зменшеними розмірами тіла, дефіциту маси немає. З віком ступінь затримки росту наростає, прогресує надлишок маси тіла. Сисмптомами хвороби є «лялькове» лице, малий зріст, легке ожиріння, високий голос. Статевий розвиток затримано, відбувається спонтанно, пацієнти фертильні. Інтелектуальний розвитом проходить нормально. Характерні пізні терміни оссифікації скелета і прорізування зубів. Симптоми: пропорційна затримка росту, «лялькове» лице, гіперсоматотропінемія, резистентність до СТГ. Характерна дисоціація між високим рівнем СТГ і низькою концентрацією соматомединів. Введення гормону росту не викликає стимуляції росту[7].

Діагностика

Зазвичай, спостерігається значне уповільнення швидкості росту і зниження рівнів СТГ-зв'язувального білка, ІФР-1 і ІФР-зв'язувального білка типу 3.[7]

Лабораторно визначається значне підвищення рівня СТГ в плазмі крові[7].

Лікування

Лікування препаратами гормону росту безрезультатне. Припускають, що для лікування можна використовувати ІФР-1[7].

Примітки
  1. Малая энциклопедия врача-эндокринолога / Под ред. А. С. Ефимова. — 1-е изд. — (к) : Медкнига, ДСГ Лтд, Киев, 2007. — С. 317-318. — ("Библиотечка практикующего врача") — 5000 прим. — ISBN 966-7013-23-5.
  2. Whonamedit — Laron's syndrome
  3. Laron Z., Pertzelan A., Mannheimer S.  // Israel Medical Association Journal : journal. — 1966. — Vol. 2, no. 2. — P. 152—155. — PMID:5916640.
  4. Laron Z.  // The Journal of Clinical Endocrinology and Metabolism : journal. — 2004. — Vol. 89, no. 3. — P. 1031—1044. — PMID:15001582.
  5. Galli-Tsinopoulou, A., Nousia-Arvanitakis, S., Tsinopoulos, I., Bechlivanides, C., Shevah, O. and Laron, Z.  // Hormones. — 2003. — Т. 2, № 2. — С. 120—124.
  6. Arlan L. Rosenbloom. Growth Hormone Insensitivity Syndrome // Pediatric Endocrinology: A Practical Clinical Guide / S. Radovick, M. H. MacGillivray (Eds.). — Humana Press, 2003. — P. 43. — ISBN 978-0-89603-946-9.
  7. Симптомы и синдромы в эндокринологии / Под ред. Ю. И. Караченцева. — 1-е изд. — Х. : ООО «С.А.М.», Харьков, 2006. — С. 91-92. — (Справочное пособие) — 1000 прим. — ISBN 978-966-8591-14-3.
  8. Science Translational Medicine Vd. 3, issue 70
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.