Скомороха Віктор Єгорович

Народився 7 лютого 1941 року в селі Матросове Солонянського району на Дніпропетровщині[1].

З 1959 по 1960 рік — шофер у колгоспі «Жовтнева революція», у 1960—1963 роках служив в армії.

У 1963—1967 роках навчався у Харківському юридичному інституті[1].

У 1967 році починає працювати суддею Краснолуцького міського народного суду на Луганщині, з 1970 року — суддя Луганського обласного суду.

1976 року обирається суддею Верховного Суду України. У 1996—1999 роках — секретар Колегії суддів у справах за конституційними поданнями і зверненнями.

У вересні 1996 року на третьому (позачерговому) з'їзді суддів України призначений суддею Конституційного Суду України, у 1999 році був обраний Головою Конституційного Суду України на період з 1999 по 2002 рік[2].

У 2001 році захистив дисертацію кандидата юридичних наук на тему: «Конституційний Суд України в механізмі державної влади»[3]. У 2003 було присвоєно вчене звання професор.

Припинив повноваження судді Конституційного Суду України з 19 жовтня 2005 року[2].

З 2006 року — член Комісії державних нагород і геральдики[1].

Автор близько 50 публікацій, присвячених аналізові та застосуванню законодавства, захисту прав людини[1]. 1999 року вийшли друком кримінально-публіцистичні нариси «Пам'ять і біль». Брав участь у підготовці проєктів Концепції судової реформи в Україні, Закону про статус суддів, проєкту Кримінального кодексу та низки інших законопроєктів.

• орден «За заслуги» І ступеня (25 жовтня 2002) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою установленні конституційного судочинства, вагомі трудові здобутки[4];
• орден «За заслуги» ІІ ступеня (4 жовтня 2000) — за вагомий особистий внесок у реалізацію державної правової політики, заслуги у зміцненні законності і правопорядку, високий професіоналізм[5];
• медаль «Ветеран праці»;
• заслужений юрист України (грудень 1995);
• Хрест пошани «За відродження України» II ступеня.

• Скомороха Віктор Єгорович (укр.). Конституційний суд України. Процитовано 1 грудня 2019.