Скорський Микола Андрійович

Народився 9 серпня 1920 року в селі Юшківцях Оратівського району на Вінничині в учительській сім'ї. Дитинство припало на нелегкі пореволюційні часи – неп, початок колективізації, голод 1933 року. І поруч – поява на селі, радіо, кіно, навчання у школах по всій окрузі, бо ж раз на пару – трійцю років батька, після чергового підвищення кваліфікації, переводили до іншої школи – спочатку вчителем, потім завідувачем,директором.

У 1937-му році, закінчивши Оратівську середню школу, юнак вступив до Київського педагогічного інституту ім. М.Горького на філологічний факультет. Микола скорський разом з товаришами відвідував  «Літературні четверги» в редакції «Літературної газети» та подібні зустрічі в редакції «Комсомольця України», пробував себе у жанрі рецензії.

Восени 1938 року 18-річний студент знайомиться з першокурсницею історичного факультету вчительського інституту Тамарою Осьмачко, а через два з половиною роки, в кінці травня 1941 року, вона стала його дружиною.

У листопаді 1940-го року Микола Скорський, будучи на випускному четвертому курсі, перевівся на заочний відділ і став працювати учителем української, російської мов та літератур Мартенівської середньої школи Канівського району нині Черкаської області.

В серпні 1941-го року Микола Скорський командиром відділення 1043-го полку 284-ї дивізії брав участь в обороні Києва. Поранений і контужений під селом Віта Поштова, він потрапив у полон і був відправлений до Рівненського концтабору. Миколі Андрійовичу вдалося вибратися з полону, через місяць хворим і до краю виснаженим дістатися аж на другий кінець Кам'янець-Подільської області – в село Драганівку, звідки родом була дружина Тамара.

У квітні 1944-го року Микола Скорський в складі 1031-го полку 280-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту пройшов шлях від Чорткова до Сандомирського плацдарму. Тут, на плацдармі в годину перепочинку вирішив написати невеличкий нарис про бої в містечку Розвадуві. 22 серпня 1944 року під заголовком «У звільненому місті» його адрукувала дивізійна газета «За Отечество». Це був, власне, початок входженння Миколи Скорського в журналістику. На Сандомирському плацдармі й закінчився його ратний шлях – тут 4-го вересня 1944 року після важкого поранення він втратив руку.

Підлікувавшись у стаціонарному шпиталі в місті Мені Чернігівської області, наприкінці року повернувся до Драганівки. З 1-го січня 1945 року працював на посаді відповідального секретаря редакції Чемеровецької районної газети «Голос стахановця», згодом – в сусідній Орининській районній газеті «Червоний прапор». В 1947 році осів у Кам'янець-Подільському. Тут, у вечірній школі робітничої молоді, почав викладати українску мову та літературу.

У 1950 році Микола Скорський перейшов на викладацьку роботу до педагогічного училища, де вів ще й курс дитячої літератури. У процесі розробки цього курсу і почали з'являтися в міській та обласній пресі, а згодом і в «Літературній газеті» рецензії на твори для дітей та юнацтва. Пізніше цей курс слухали вже студенти педагогічного інституту.

Кам'янець-Подільський у ті роки був значним культурним центром: тут прцювали педагогічний та сільськогосподарський інститути, шість технікумів та училищ, драматичний театр, діяло літоб'єднання при міській газеті «Прапор Жовтня». Микола Скорський був членом бюро літоб'єднання, як член редколегії брав участь у підготовці літературно-художнього альманаху «Кам'янець-Подільський».

При сприянні Миколи Андрійовича у ті ж роки байкарем Микитою Годованцем, котрий саме оселився в Кам'янці після повернення з далеких колимських просторів, була підготовлена і в 1957 році видавництвом «Радянський Письменник» видана книжка «Байки». Саме з неї почався другий і особливо плідний етап творчості байкаря. Після виходу цієї збірки автор був офіційно реабілітований і відновлений у членстві Спілки письменників.

Восени 1956 року Миколу Скорського запросили до редакції Хмельницько обласної газети «Радянське Поділля» на посаду завідуючого відділом культури і шкіл. Журналістика стала для нього основним фахом – наступного року його оддним з перших в області прийняли до новоствореної Спілки журналістів СРСР.

Рецензії, оглядові статті Миколи Андрійовича публікувалися в газетах «Радянське Поділля», «Папор юності», «Молодь України», «Літературна Україна», журналах «Дніпро», «Жовтень», «Вітчизна», «Прапор», «Березіль», «Українська мова та література в школі», «Детская литература», а пізніше в збірниках «Література.Діти.Час». Саме тому правління Спілки письменників України й запросило критика в січні 1965 року виступити на пленумі Спілки, присвяченому дитячій літературі, зі співдоповіддю «Образ юного героя в повоєнній українській прозі для дітей та юнацтва».

У вересні 1966 року Микола Скорськийна запрошення керівництва Кам'янець-Подільського педінституту перейшов працювати на кафедру української літератури. В листопаді того ж року Микола Скорський – ще як голова літоб'єднання – на запрошення Президії СПУ приймав участь у п'тому з'їзді письменників України.

У 1980 році, вийшовши на пенсію, Микола Скорський переїжджає до Житомира і повністю віддається творчій роботі. На замовлення видавництва «Радянська школа» він написав посібник для вчителів «Образ Леніна в українській радянській літературі» і видав його у 1983 році. На той час це була одна з помітних літературознавчих праць, створена на основі того, що написали поети, прозаїки, драматурги про Леніна. Сьогодні вона – сторінка історії українського літературознавства 80-х років ХХ сторіччя.

За двадцять п'ять років, прожитих на Житомирщині, Микола Скорський опублікував десятки рецензій та статей в обласних і республіканських виданнях, серед них і про письменників Житомирщини – В.Васильчука, В.Грабовського, А.Журавського, М.Колесника, М.Курильчука, В.Нечипоренка, О.Опанасюка, М.Пасічника, І.Редчиця, Г.Цепкову, М.Ярмолюка.

У 1999 році багаторічна праця Миколи Скорського увінчалася монографією «Тодось Осьмачка.Життя і творчість», видано в Києві «Українським Центром духовної культури». З-під пера Миколи Скорського вийшов літературний портрет, який на согодні є чи не найвагомішим узагальненням у вивченні життєпису та творчої діяльності Тодося Осьмачки.

У 2002 році Миколу Скорського обрано почесним професором кафедри української літератури Кам'янець-Подільського педагогічного університету, в 2003 році – почесним професором Кам'янець-Подільського державного університету (з 2008  року – Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Була ще одна тема, якій Микола Андрійович присвятив усе своє життя – Тарас Григорович Шевченко. І лебединою піснею Миколи Скорського став «Володар у царстві духа.Поетичний життєпис Тараса Шевченка» - своєрідний підсумок десятиріч пошуку і осмислення розмаїтих картин життя і творчості Кобзаря, виданий його вдячним учням у 2006 році.

Лауреат Всеукраїнської премії ім. І. Огієнка, літературної премії Фонду Волиняків-Швабінських (при фундації Українського Волинського Університету в Нью-Йорку).

Помер 10 січня 2016 р.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та медалями, Почесною грамотою Секретаріату національної спілки журналістів.