Скотарське

Скотарське — це гідронім, і назву селу дав потічок — а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували.

Згідно з радянською офіційною історією перша письмова згадка про село відноситься до 1607 року, а згідно з народними переказами, чи то легендами, колись дуже давно села, як такого не було. Тут лише ґазди з Воловця мали свої землі і випасали на них свою худобу. Далеко було гонити худобу, отож будували зимівки, потім землянки, хижі і так постало село.

З назвою все просто — принаймні на перший погляд. Скотарі тут розводили скот. Але не слід поспішати з висновками: Скотарське — це гідронім, і назву селу дав потічок — а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували. І були першопоселенцями в селі.

Документи вперше фіксують назву «Скотарське» (Szkotarszka) під 1607 роком.

Угорці називають Скотарське на свій манер — Kisszolyva. Виразно-слов'янський топонім — як невидимий прикордонний стовп: тут здавна мешкали русини-українці, тут наша земля.

Слов'янський-то слов'янський, але угорці транскрибували цю назву як хотіли протягом кількох століть: 1630 р. — маємо Skatarsky. 1645 рік — Skotarski. 1773 рік — Szkotárszka або Skotarska, нарешті, 1913 рік — зугорщена нова назва, Kisszolyva (перенесена з сусіднього села Свалявки (в дослівному перекладі — Мала Свалява), об'єднаного зі Скотарським у 1889 р.).

У ХІХ ст. селище мало свою символіку  — печатку з гербом: зображенням ведмедя, що стоїть на задніх лапах, перед яким із землі проростають хлібні колоски. Довкола герба містився угорський напис: "1844. SZKOTARSZKA HELYSEGENEK PECSETJE" («1844. Печатка поселення Скотарське»).

В 1910 р. в Скотарському проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями (звідси така впорядкованість і чіткість панорамних видів на сільські вулички), 80 — угорцями, а 885 чоловік — русинами-українцями. З вірою було так: 23 протестанти, 924 греко-католика і 120 юдеїв — отже, село було «майже-містечком», завдяки досить чисельній єврейській громаді.

Крім капусти, картоплі і вівса земля нічого не родила. Одягались в домотканий одяг, взувалися в постоли. Легше стало жити в 1872 році, коли італійці почали будувати залізницю. Тоді скотарчани одержали роботу. 1872 року церкву почали зводити італійці одночасно з будівництвом штреки.

В селі був магазин. Дехто з селян наймався на роботу до євреїв, яких селі було не мало і займалися вони переважно гендлярством. По звивистий вужем вулиці між горами стояли хижі, криті почорнілою соломою. Серед хижі велика піч займала головне місце, що служила одночасно ліжником, важкий буковий стіл, такі ж лавиці вздовж стіни… Панував патріархальний сімейний уклад, який почав поступово мінятися під впливом будівництва штреки. Адже італійці з німцями принесли в звори гір зовсім іншу, досі небачену культуру…

Штефан Августин Омелян (11.01.1893, с. Порошкове Великоберезнянського повіту Ужанського ком., тепер Перечинського р-ну Закарпатської обл. — 04.09.1986, м. Філадельфія, США) — педагог, громадський і культурно-освітній діяч, публіцист, голова Сойму Карпатської України. «Це село лежить при залізній лінії Мукачево-Стрий на границі Карпатської України і Галичини серед чудової природи, розкішних гірських перевалів. Частина села й фара і церква стояли на горі по двох боках гірського потока. В цьому потічку і в літі була дуже студеною, і я дуже жалував новонароджену дитину, що жалюгідно заходилась від плачу, коли її занурювали в цей потічок. Люди говорили, що студена вода загартує дитину і вона не буде хорувати. В околиці Скотарського були ведмеді і одного весняного вечора на дворі фари з'явився ведмідь, пробрався до курника. На крик котіша і служниці він забрався геть…

Часто бував у нас двоюрідний брат мами Гіядор Стрипський, який був учнем Івана Франка. Мабуть він та галицькі священики, що часто бували у нас, подали думку батькові 1897 року заложити в Скотарському читальню.

18-го серпня 1897 року відбулися установчі збори „Греко-католицької читальні“, на яких було прийнято статут і вибрану раду на чолі з отцем Омеляном Штефаном, заступником голови Василя Скрипаля, секретарем Михайла Луцу»- пише у своїх спогадах Августин Штефан, парох Скотарського, батько першого Президента Карпатської України Августина Волошина.. Коли Августину було два роки, батька перевели священиком в село Скотарське на Верховину. Його брат Василь був начальником залізничної станції в Лавочному…

Над Скотарським.

У 1895 році Іван Франко заїжджав попутно в село, їдучи з Будапешту у Львів. Зупинявся на недовгий час у закарпатського письменника Євгена Фенцика, донька якого працювала вчителькою у Скотарському. От, він і приїжджав до миловидної освіченої закарпатки і одночасно ознайомитися з життям Верховинців, чим же воно різниться від життя галичан того боку Бескидів? Ці відвідини Івана Франка описав професор Іван Панькевич…

«1897 року біля Волівця, отже і в Скотарськім, лютувала скарлатина. Одного осіннього дня прийшла мати хворої на фару і просила від мами білого борошна для своєї доньки. Вона поклала баревну хустину, сказала, що це любима хустина доньки. Мабуть занесла до нас скарлатину, бо через кілька днів захворів на скарлатину і я.» — згадує свої дитячі роки в Скотарському Августин Штефан у споминах з історії «За правду і волю» в 1973 році у Торонто в Канаді.

Перша школа в селі була збудована з каменю. Навчання проходило русинською і угорськими мовами. Один раз на тиждень читали Закон Божий. Перші вчителі були церковними дяками. З часом в селі було відкрито греко-католицьку народну 8-класну школу. Директором був Грушевський, вчителями Ольга Кіш-Суєта, Йосип Капишинський, Єлизавета Латинець. Учні навчалися у дві зміни, але дітей невпинно більшало, отож вони зайняли і читальню «Просвіти». «Першокласники писали грифельками на бляшці, з одного боку якої було розграфлено клітинку, а з другого — в лінійку. Читанка була одна на три класи. У релігійні свята для батьків у школі діти ставили п'єси» — писав М. Фітас у 1919 році.

Церква у Скотарському побудована в 1885 році, парафія ж була заснована у 1640 році, а про церкву вперше згадується- в 1692. Скотарське і Свалявка були об'єднані наприкінці XVIII століття і село одержало мадярську назву Кіш сольова. Збереглася довідка, що в селі у 1773 році в селі була простора триповерхова дерев'яна церква св. Михайла, яку збудували 1794 року. Згоріла ця церква у 1860 році. У 1872 році, під час будівництва тунелів для штреки, італійці почали зводити кам'яну церкву, яка стоїть і донині.

За радянських часів у Скотарському знаходилась центральна садиба колгоспу імені «XVI з'їзду КП(б)У», який було створено весною 1949 року. Головою колгоспу став М. Мисар. Займались розведенням корів і овець. Вирощували картоплю і капусту, сіяли також овес, пшеницю і жито. Всі роботи виконували вручну. В різні роки колгосп очолювали: Мисар М., Беца М., Петрус І., Дробок Ю., Глухан М., Ковач В., Райчинець І. Останнім головою колгоспу був Балан В.

Сільськими головами були: Лакатош М., Мисар М., Могіш В., Мадяр А., Селехман І., Ігнатишин А., Русин Ф., Шекмар П., Балан І., Фуцур В.

Іванфолво

Іванфолво - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Скотарське

Згадки: 1645: Iwan Falwa, 1699: Ivánfalva

Свалявка

Свалявка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Скотарське

Згадки: 1561: Szvalyavka, 1629: Szvalyovszka, 1645: Swalouszki alias Uyffalu, Kis Zwalyoka, 1773: Szvaloka, Svaloka, 1808: Szvalovka, Szvalyánka, Swaljawka, 1851: Szvalyóka, 1877: Szvalyovka, Szvalyavka, 1888: Szvalyavka, KisSzolyva

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1527 осіб, з яких 769 чоловіків та 758 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1362 особи.[2]

• Штефан Омелян - греко-католицький священик, закарпатський освітній і господарський діяч, батько Августина Штефана.
• Ігнатишин Руслан Петрович (1986—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Погода в селі