Скульптура мая

Знаряддями праці служили різці, долота і свердла, виготовлені з твердих порід каменю. З їх допомогою стародавні маянські майстри різали, ліпили і свердлили свої вироби. Починаючи з X століття мая стали застосовувати різці з міді. Коли виникала необхідність в поліровці виробів, то в хід йшли кам'яний пил, пісок і вода. Дуже часто майстри розфарбовували свої вироби в різні кольори.

Усе пластичне мистецтво мая керувалося не тільки практичними і естетичними принципами, але головним чином релігійними встановленнями. Про це свідчить тематика скульптури. Боги зображувалися символічно. Вони представили в скульптурі у вигляді людини, тварини, рослини.

Створення скульптур, їх освячення було цілим дійством і святом. Водночас скульптурні зображення богів і обожнених людей не були самі по собі ні ідолами, ні простими образами богів, але тимчасовими посудинами священної енергії, які, в силу цього, носили в собі небезпеку, і доторкатися до них можна було лише після попереднього ритуалу. З іншого боку, пластичні роботи мали також за мету показати народу владу богів і людей, в яких ці боги вмістили частину своєї сакральності і які тому могли правити іншими. Ці роботи були покликані показати велич уславлених родів, щоб гарантувати постійність їх влади.

Монументальна скульптура мая невіддільна від архітектури: різні її форми були складовою частиною споруд чи невід'ємною приналежністю архітектурних комплексів.

На історичній території мая найраніші пам'ятники монументальної скульптури були виявлені в гірській її частини (в поселеннях Камінальхуйу і Чоколов), а також на тихоокеанському узбережжі Гватемали.

Скульптура мая в докласичний період, зокрема наприкінці його та переході до класичного періоду знаменувалася впливом ольмеків та мистецтва Ісапи. Багато скульптурних пам'яток цього періоду несуть у собі загальні риси месоамериканського мистецтва.

Для найранніших з виявлених нині пам'ятників скульптури класичного періоду властива певна спрощеність і ваговитість пропорцій. Фігури на цих скульптурах виконані в традиційній позиції: голова в профіль, тулуб в фас, ступні ніг поставлені одна за одною, мовби при ходьбі. Для скульптурних зображень раннього класичного періоду обов'язкові складні прикраси, закріплені ззаду на поясі, специфічні масивні підвіски, що свідчать про ольмекський вплив.

У III ст. до н. е. з'являються прикраси будівель та храмів у вигляді фризів. Про це свідчать знахідки археологічної пам'ятки Ель-Мірадор, де виявлено фрагмент фриза завдовжки 4 м і заввишки 3 м. На цьому фризі, датованому різними фахівцями 300—250 роками до н. е., зображені сцени, схожі на героїв епосу «Пополь-Вух».

Новим етапом у розвитку монументальної скульптури дослідники вважають появу рельєфів з фігурами, розташованими в фас. Вони відомі насамперед у Тікалі і Вашактуні з середини IV ст.

Фактичний початок розвитку монументальної скульптури відбувається на початку класичного періоду. Поступово маянські майстри вдосконалюють свої вміння. В цілому зберігається загальномайський стиль, різні лише прийоми та засоби вираження майстерності.

Подальшим розвитком рельєфів став їх поступовий перехід до майже круглої скульптурі. Досягалося це двома шляхами: висування фігури з площини (Кіріґуа, Копан, Тонін); за рахунок ніші, яка вирубувалася навколо фігури (П'єдрас-Неграс). Найдосконалішим щаблем на шляху розвитку горельєфа до круглої скульптури є стінна панель з споруди О-13 у П'єдрас-Неграсі і чудовий фрагмент рельєфу, знайдений в тому ж місті. До повного свого розвитку, до справжньої круглої скульптури не дійшли.

У VI ст. розвиток монументальної скульптури було перервано якимись значними подіями в історії мая. Про їхню сутність дослідники натепер ще дискутують. Втім вже наприкінці VI ст. відбувається відродження монументальної скульптури. У VI — 1-й пол. VIII ст. спостерігається поява значних стильових відмінностей в пам'ятниках великої пластики окремих міст, що поступово призвело до оформлення місцевих художніх течій, або «шкіл». Кожен місцевий центр монументального мистецтва вже має свій власний чітко виражений стиль. Розквіт монументальної скульптури відбувається у 2-й пол. VIII ст.

Рельєфи з традиційною поставою фігур в цей період зберігаються, але у виконанні їх помічаються нові риси. З'являються профільні зображення тіл, але такі рельєфи співіснують з тими, де положення особи залишається колишнім. Ступні ніг тепер зазвичай повернені носками в різні боки, голова подається в профіль.

Більш правильними стають пропорції фігур, їх пози — більш природними. Робляться перші спроби передати рух, хоча статичні положення переважають. Більш складною стає композиція. Вперше поряд з центральною фігурою з'являються другорядні персонажі. Велика увага приділяється ретельному опрацюванню декоративних деталей (рельєф на одвірку 24 з будівлі 23 в Яшчилані). Нові риси набуває і другий вид рельєфів, що тяжіє до круглої скульптури. Поступово зникає звичайна скутість фігури. Водночас поступово збільшується вплив релігійних уявлень Мексиканської плоскогір'я на тематику скульптур у південній області мая — з'являються особи схожі на богів Шіпе-Тотека та Тескатліпоку.

Рельєф на багатьох пам'ятниках поєднується з горельєфом, що дозволяє ускладнити сюжет, зокрема звернутися до багатофігурних композицій. Широко передається рух, образи отримують яскраву індивідуальну характеристику і навіть драматичність. Остаточного оформлення і розвитку набувають місцеві скульптурні школи в Паленці, П'єдрас-Неграсі, Яшчилані, Тоніні, Копані, Кіріґуа та ін. Між ними відбувається жвавий обмін художніми ідеям. У 1960 році науковцями було висловлено припущення щодо існування в класичний період груп скульпторів, які мандрували з одного міста мая до іншого. Втім дана гіпотеза ще достеменно не підтверджена.

На пізньому етапі класичного періоду спостерігається різкий занепад скульптурної майстерності. Знову з'являються зображення з важкими, непропорційними формами. Деградує сама техніка виконання: лінії рельєфу стають грубими і курсивними. Водночас спостерігається поступове проникнення в скульптуру мотивів іншого мистецтва. На думку дослідників, його принесли етнічні групи, що з'явилися разом з тольтеками. Є підстави також пов'язувати цей напрямок з деякими звичаями племені іца. Для цього мистецтва характерні фалічні мотиви. З'являються повністю об'ємні або майже об'ємні чоловічі фігури з гіпертрофовано підкресленими ознаками статі.

У декоративній скульптурі зберігаються більш високі художні традиції. Дуже виразні деталі зі стукко (Ушмаль), що зображують людські голови. Досить часто в скульптурі цього часу фігурують батальні сцени.

• 
  Бог Сонця на черепасі
• 
  Панель. Бонампак

Паленкська скульптурна школа у класичний період впроваджувала численні художні нововведення. Характерним прикладом може служити заміна «зміїної смуги» у руках правителя на скіпетр з карликом, ранні форми його засвідчені саме в Паленке. Основними пам'ятниками пластики є рельєфи зі стукко, що прикрашали зовнішні і внутрішні стіни будівель; покрівельні гребені з чудовою круглою скульптурою.

Природність, простота, благородство й чистота ліній, врівноваженість і гармонійність композицій — є основними властивостями творчості скульпторів Паленке. Персонажі на рельєфах слідують маянських ідеалів краси. Велика увага приділялася деталям, зокрема костюмів: сандалі, щитки на ногах, пишні головні убори з пір'я, одяг, прикрашений коштовним камінням і мушлями, намиста; ручні і ножні браслети зображуються скульптором з найбільшою ретельністю, яка доходить часом до педантизму. Зазвичай композицію оточує рамка або з ієрогліфів, або з майстерно згрупованих символічних елементів. Останні складають окремий ансамбль і тому не заважають сприйняттю реалістично переданих центральних фігур рельєфу.

Вплив школи Паленке відмічено дослідниками в містах Шупи, Ель-Ретіро, Тортугеро, Комалькалько, Балам-Кані, Ель-Чикосапоті, Бонампакі, Лаканху, Нокучиче і Чичен-Іці.

Школа П'єдрас-Неграс багато в чому близька роботам паленкських скульпторів. Відмінними рисами цієї школи є м'якість обрисів, вміле комбінування низького і високого рельєфу, гармонійність і врівноваженість композицій, монументальність задумів і їх виконання. Рухи зображених персонажів м'які і пластичні. Обличчя відрізняються життєвістю, правильністю рис. З усіх скульптурних шкіл мая скульптори П'єдрас-Неграс зробили найбільший крок до реалістичного мистецтва, типологічно близького до часів античності в Європі.

Скульптурна школа Яшчилана існувала порівняно недовго, про що свідчать збережені пам'ятки. Стиль її енергійний, але дещо брутальний. Фігури персонажів зазвичай масивні і приосадкуваті, з непропорційно великими головами. У центрі уваги скульпторів в пору розквіту міста перебували питання композиції: їх насамперед приваблювала завдання протиставлення центральних фігур, часто при складній композиційній побудові (рельєфи 24-26 на одвірках будівлі 23). Водночас перевершили інших майстрів у виготовлені придверних панелей.

Представники школи Копана найближче підійшли до вирішення такої нелегкої задачі як створенню круглої скульптури. Рельєф поступово перетворюється на горельєф, малюнок складних форм вже вільно розміщується в просторі, значно підвищується художній рівень творів. Нова техніка, що здобула тут розвиток, поступово поширюється в північному напрямку, у центральний район мая. Для копанської школи є типовими порівняно невисокі важкі стели, на передній стороні яких висічені в техніці високого рельєфу фігури володарів. Групові композиції на столах Копана ніколи не зустрічаються. Вважається, що звідси пішов звичай спорудження парних стел замість зображення чоловічої та жіночої фігури на одній стелі. Також досягли великого рівня майстерності у виготовленні багатофігурних панелей. Серед відома панель з кришки саркофага царя Пакаля Великого.

Для школи Кіріґуа властиво зображення танцюючих фігур — мотив, що став загальним для пластики держав мая на території сучасного Петена (Гватемала). Стели Кіріґуа вищі і стрункіші, ніж в будь-якому іншому місті мая, рельєф на них відрізняється більшою площинністю в порівнянні зі стелами Копана і Тоніни.

У післякласичний період, особливо в часи тольтекської експансії (X—XII ст.) з'являються нові теми в скульптурі: різко збільшується кількість зображених на пам'ятниках військових сцен, все частіше замість колишньої релігійно-календарної символіки або уславлення давнини і знатності роду правителя з'являється символіка війни. Так, на скульптурних пам'ятниках Чичен-Іци присутні вояки в повному спорядженні, зі списами і дротиками в руках — вони стоять у величних позах на рельєфах пілястр Храму вояків або йдуть урочистим строєм до статуї божества на барельєфі в Храмі ягуарів. У пізніших пам'ятках Маяпану статичність поз і грубість виконання для творів монументальної скульптури вже стають нормою.

У цей час поширюється стиль Пуук (міста Ецна, Ушмаль, Кабах, Сайїль, Лабна, Шлабпак, Чичен-Іца). Його найбільш характеризує архітектурна скульптура. Скульптори, що проживають в містах цього району, вкривали різьбленням колони, опорні стовпи, косяки і одвірки. Переважно це були барельєфи, тематику яких складали композиції, що прославляли володарів. Особливих успіхів домоглися майстри пуукської скульптури в орнаментації фризів фасадів палаців, храмів, ритуальних будівель.

В об'ємній скульптурі нововведеннями є зображення зооморфних божеств та впровадження в практику спорудження тронів у формі тварин чи птахів. Для першого типу характерним є скульптура з Чичен-Іци, що являє собою людиноподібне божество в дуже складній позі. Воно лежить на землі з зігнутими і піднятими вгору колінами і піднятою на ліктях верхньою половиною тулуба; голова його повернена убік. На животі є кругле поглиблення, яке бог стискає обома руками, на думку вчених, воно служило для жертвоприношень або кадильництва.

Прикладом іншого — є трон ягуара (відомий як циновка ягуара). Його висічено з монолітного вапнякового блоку у вигляді ягуара з поверненою вбік головою, вискаленою пащею і злегка притиснутими вухами, який стоїть в напруженій позі. Сплощена спина тварини утворює сидіння.

Сильний вплив мала тольтекська культура на мотиви орнаменту, інші елементи і деталі, які стали застосовувати при створенні скульптурних творів маянськими скульпторами. У цей час на основі і платформах будівель стали з'являтися зображення пернатих змій.

• 
  Рельєф. Чичен-Іца

Являють собою предмет мистецтва і водночас важливе джерело з політичного, економічного і соціального життя стародавніх мая. Цей вид скульптури зазнав впливу ольмеків та теотіуаканців.

Стели представляються собою своєрідний осередок мистецтва, історії, писемності і календаря, що є абсолютно унікальним і самостійним культурним явищем. Дотепер воно повністю не розкрито.

Історія зведення стел у мая охоплює період від V ст. до н.е до часів появи іспанських конкістадорів. Розміри стели класичного періоду дуже значні: висота понад 3 м до 10,6 м, ширина — 1-2 м, товщина — 20-60 см; вага від 4 до 65 тонн. У переважній більшості випадків різьблені столи зустрічаються групами по кілька штук, переважно біля основи монументальних кам'яних будівель — найчастіше біля храмів, в дуже рідкісних випадках біля палаців (у підніжжя головних сходів, на нижніх уступах піраміди).

Як матеріал застосовували жовтуватий вапняк, базальт, вулканічний туф, червоний пісковик, сланці. Особливо цінувався туф і вапняк, оскільки їх було легше обробляти. При обробці каміння застосовувалися дерев'яні молотки, молотки з кременю та базальту, кам'яні зубила різного розміру. Перед початком роботи відбувалося фарбування у різні кольори. Часто застосовувався синій та білий, а також червоний, жовтий та чорний.

Цікавим видом скульптури є химерні зображення, зазвичай відомі в археології як «зооморфи». Це величезні валуни, яким додана форма якоїсь міфологічної істоти, щось між черепахою, жабою або кайманом. Традиція створення подібних скульптурних творів сходить до ольмекських релігійних уявлень.

Перші зооморфи мая з'являються у докласичний період — в VIII—IV ст. до н. е. Традиція була продовжена скульптора класичного періоду. В цей час центрами виготовлення зооморфів стають Копан і Кіріґуа.

Верх і бічні поверхні цих монолітів вкриті рельєфами і написами, іноді в розкритій пащі помітно обличчя або постать людини. Призначення таких незвичайних пам'яток вважатися ще повністю не з'ясованим. За однією з гіпотез вони представляли собою особливий різновид стел або були їх замінником (не випадково перед ними часто знаходять вівтарі), що споруджувалися або використовувалися в суворо визначених випадках. Так, в Кіріґуа вони споруджувалися в певні роки — 780, 785, 790, 795, на думку дослідників з культових або політичних міркувань.

Вони у мая не набули великого поширення. Зустрічаються лише в деяких поселеннях. З типових прикладів — рельєф в печері Лоль-туна, що зображає правителя (ранньокласичний період); величезний рельєф з переможною сценою в Тікалі і наскельний рельєф у Калакмулі. Всі вони супроводжуються ієрогліфічними текстами.

Здебільшого вона передувала кам'яній монументальній скульптурі. Збереглося дуже невелика кількість творів дерев'яної скульптури, але вона не поступається за своєю майстерності пам'ятників кам'яної пластики. Чудові за складністю композиції, тонкощі і старанності виконання рельєфи на одвірок з сапоте у великих храмах Тікаля. Більшість цих чудових робіт сильно постраждало, коли мисливці за старовиною виламували їх, щоб продати потім колекціонерам. Але все ж окремі екземпляри збереглися і прикрашають тепер музеї Лондона і Базеля. За тематикою збігалися з образами кам'яної скульптури.

• 
  Дерев'яна панель. Тікаль
• 
  Панель