Слаквін Володимир Іванович

Слаквін Володимир Іванович (15 квітня 1961 20 травня 1980) — радянський військовик, учасник афганської війни. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.

Слаквін Володимир Іванович
Народження 15 квітня 1961(1961-04-15)
Харків, Українська РСР, СРСР
Смерть 20 травня 1980(1980-05-20) (19 років)
Кунар, Афганістан
смерть у боюd
Поховання
Міське кладовище № 3d : 
Країна  СРСР
Звання  Рядовий
Формування 108-а мотострілецька дивізія
Війни / битви Війна в Афганістані 1979—1989
Нагороди

Біографія

Володимир Слаквін народився 15 квітня 1961 року в місті Харкові. Його батьками були робітники Іван Пантелійович та Віра Андріївна Слаквіни. Також, у Володимира була сестра — Ольга[1]. За національністю росіянин[2].

Навчався у харківській середній школі № 42, восьмий клас якої закінчив у 1977 році. Пізніше працював токарем на заводі Електроважмаш. 2 липня 1979 року був призваний до лав Радянської армії. Медична комісія визнала його придатним до стройової служби, хоча Слаквін мав дестрокардію. Його серце знаходилося праворуч[3]. Перші пів року знаходився в учбовій військовій частині. Брав участь у спеціальному відрядженні на полігон, де відмінно виконував накази командира. Відзначився під час тактичного навчання, за що був нагороджений короткостроковою відпусткою[4][5].

У грудні того ж року прибув до Афганістану[2]. Служив стрільцем-гранатометником у 3-му мотострілецькому батальйоні 181-го мотострілецького полку 108-ї мотострілецької дивізії. Його військова частина базувалася у Кабулі, поблизу артилерійського училища, де було розміщене наметове містечко. Брав участь у бойових рейдах, під час одного з них відсвяткував свій останній день народження. 15 травня відправився у черговий бойовий рейд. 20 травня, під час спуску у долину, поблизу кишлаку Газіабад у провінції Кунар, його загін був обстріляний повстанцями. Командир загону — капітан Глинських Геннадій Степанович, наказав прориватися у гори, залишивши прикривати відхід невеликій групі солдат, серед яких був і Володимир Слаквін. Він прикривав відхід товаришів, доки у його груди не влучила куля, прямо у серце. Це сталося близько шістнадцятої години. Загону вдалося відійти у гори, однак під час бою загинув командир і солдати залишилися без командуючого. Вони тримали оборону, доки вночі до них не прийшла допомога. Ранених та померлих доставили до Кабулу, а вцілілі солдати продовжили рейд з новим командиром[6][7].

Спочатку труп Володимира Слаквіна був помилково ідентифікований полковим писарем, як тіло іншого солдата — Сергія Супруна. Вони були досить схожі за зовнішністю, що, навіть, ротний їх плутав. Відрізняли їх за шрамом на щоці у Володимира. У цинковій труні Володимир лежав на боці й шраму було не видно через невелике віконце. 27 травня 1980 року Володимир Слаквін був похований у селі Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області. Через два дні у село приїхав Сергій Супрун у супроводі офіцера, щоб виправити помилку. 30 травня труну зі Слаквіним відкопали і відправили до Харкова. Наступного дня Володимир Слаквін був похований на третьому міському кладовищі[6][8].

Особистість

Так характеризував Володимира Слаквіна його однополчанин Євген Куліков:

…на Вовку завжди можна було покластися. З автоматом чи гранатами, а своє завдання виконував чітко. Був справжній друг у повному розумінні цього слова[1].

Нагороди

Пам'ять

Галерея

Примітки

  1. Головін, 1989, с. 2.
  2. Книга Памяти о советских воинах, 1999, с. 385.
  3. Шкварко, 1995, с. 399.
  4. Шкварко, 1995, с. 398.
  5. Биков, 2019, с. 38.
  6. Геннадий Ломакин. Дважды погребенный. (рос.). Харьковский Городской Союз Ветеранов Афганистана (воинов-итернационалистов). Процитовано 4 липня 2020.
  7. Биков, 2019, с. 39—40.
  8. Биков, 2019, с. 40—41.
  9. В честь воинов-интернационалистов. www.usva.org.ua (Ru). Українська спілка ветеранів Афганістану. Процитовано 4 липня 2020.
  10. Памятник воинам-афганцам (Киев) - Мемориал воинов-афганцев "Черный тюльпан". afgan-memorial.org. Процитовано 26 серпня 2020.
  11. Шукач | Мемориал памяти воинам-интернационалистам в Сквере Воинов-Интернационалистов, г. Харьков. www.shukach.com. Процитовано 26 серпня 2020.

Джерела

  • Слаквін Володимир Іванович // Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України / О. Г. Мусієнко. — Київ : Столиця, 1999. — 560 с. — ISBN 966-95583-0-1.
  • Слаквин Владимир Иванович // Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. — Москва : Военное издательство, 1999. — Т. II М-Я. — С. 385. — 712 с. — ISBN 5-203-01484-1.
  • Шкварко І. П. Слаквін Володимир Іванович // Біль пам'яті: книга пам'яті про воїнів Харківщини, загиблих в Афганістані. — Харків : РВП "Оригінал", 1995. — С. 398—399. — 494 с. — ISBN 5-7707-2089-1.
  • Головін О. П. «…свій день народження зустрів у рейді» // Вечерний Харьков. — 1989.   79 (6079) (4 квітня).
  • Биков Михайло. Слаквін Володимир Іванович // Біль пам'яті Слобожанщини. — Харків : Золоті сторінки, 2019. — С. 38—41. — 668 с. — ISBN 978-966-400-524-8.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.