22 червня 1941 року мирна праця подолян була перервана війною. А вже наступного дня в селі Слобідка-Рихтівська відбувся мітинг, на якому виступив представник Кам’янець-Подільського військкомату. Він з обуренням повідомив про вторгнення військ Третього Рейху на територію нашої Батьківщини. Цього дня розпочалася мобілізація в діючу Червону армію, було призвано понад 300 чоловіків. Одночасно створено групи людей, які отримали завдання відправити на схід колгоспне добро, тварин, техніку, зерно, будівельні матеріали тощо. Тим часом над селом періодично пролітали нацистські літаки, скидаючи листівки, в яких розхвалювалися гітлерівські порядки.

6 липня 1941 року сталася трагічна подія на полі Стипники, що біля села. Жителі випасали корів, як раптом поблизу з’явилася група нацистських автоматників, які були десантовані з літака. Хизуючись, один із них випустив автоматну чергу по людях і тваринах. У результаті були вбиті молоді сільські жінки Віра Матвіївна Сеник та Ганна Лаврентіївна Яцюрик, а їхні малолітні діти залишилися сиротами. Вбито було також і тварин.

Через чотири дні після цієї події в село вступили союзники Третього Рейху – угорські війська. За їх вказівкою місцевих жителів зігнали на збори, на яких було оголошено про запровадження нового режиму. Селянам запропонували обрати старосту села. Свою довіру вони висловили односельчанину Івану Тимофійовичу Боднару (на фото вгорі), який позитивно оцінювався громадою села. Він відмовлявся від довіреної йому посади, але інших кандидатур не пропонували.

Адміністративний центр поліцейських дільниць навколишніх сіл розташувався в селі Завалля. Його керівником був німець Карл, який періодично здійснював об’їзд села, контролюючи встановлений режим, згідно з яким жителі обкладалися податком на молокопродукти, м’ясо, овочі, фрукти, зерно тощо. З селянських дворів вилучалися корови, коні, птиця.

Нацисти зберегли колективну систему обробітку землі, саду й догляду за тваринами. З ранку до пізнього вечора селяни працювали без оплати праці. На час окупації в селі функціонували водяний млин, молокоприймальний пункт. Проте, Слобідсько-Рихтівську семирічну школу було закрито. Вчителі ще до приходу нацистів були мобілізовані в Червону армію.

Періодично шуцмани (так називали місцеві мешканці сільських поліцаїв) відправляли з села по декілька возів з продуктами в Кам’янець-Подільський на залізничну станцію, звідки те добро транспортувалося до Третього Рейху, або на фронт нацистським військам.

На початку 1942 року окупанти розпочали примусове вивезення молоді віком від 15 років на роботу в Третій Рейх. Для цього з Кам’янця-Подільського до Слобідки-Рихтівської за наказом окружного гебітскомісара направлявся загін нацистів. Про день приїзду в село карателів дізнався Іван Тимофійович Боднар. Щоб врятувати молодь від примусового вивезення до Третього Рейху, староста повідомив про це людину, якій довіряв. Незабаром про це довідалася молодь. Попереджені юнаки й дівчата тікали в сусідні села до родичів або ж ховалися в інших безпечних місцях. Завдяки таким повідомленням-попередженням, частина молоді могла уникнути вивезення до Третього Рейху.

Але все ж таки молоді жителі села потрапляли до рук нацистів, а дехто, повіривши брехливим оповідкам про принади життя в «фатерланді», гинули в нацистській неволі. Близько 50 молодих юнаків і дівчат було відправлено до Третього Рейху.

У Кам’янці-Подільському телефонні стовпи, рекламні щити зарясніли розпорядженнями, наказами нової влади про заборони, арешти, розстріли. Наприклад: «Хто знищить або пошкодить дроти, кабель чи інше приладдя, необхідне для зв’язку, буде покараний смертю». Попри всі ці застереження в місті підпільниками був пошкоджений телефонний кабель фельдкомендатури. Тоді нацисти схопили заручників, мирних жителів найближчих сіл, і розстріляли. Серед них були й жителі Слобідки-Рихтівської Антон Матковський, Олександр Мельничук і Володимир Марківський.

У червні 1943 року на території Кам’янець-Подільської області були створені партизанські загони імені Кірова, імені Чапаєва, «За Батьківщину», імені Богуна, імені Фурманова, а також загін з поляків імені Дзержинського.

Паростком партизанського загону імені Чапаєва була підпільна організація в містечку Чемерівці (нині районний центр), котра виникла пізньої осені 1941 року. Вона розпочала свою роботу з антинацистських листівок та іншої підривної діяльності. Підпільники, а згодом і партизани розгорнули свою діяльність і на Кам’янеччині. Керівником партизанського загону імені Чапаєва, що нараховував близько 50 бійців, був Михайло Тимофійович Тоскалюк.

Староста с.Слобідка-Рихтівська Іван Тимофійович Боднар налагодив зв’язки з партизанами цього загону, повідомляв їм про наявність живої сили й техніки нацистських військ в окупованих навколишніх селах. А кінні підводи з продуктами для нацистської армії, що періодично направлялися зі Слобідки-Рихтівської до Кам’янця-Подільського, прибували не всі. Дорогою між селами Суржа й Довжок один або два вози звертали у ліс і продукти доставлялися партизанам. Про це розповідав очевидець, житель села Слобідка-Рихтівська Іван Платонович Тимчук.

1944 року нацистські війська відступили до кордонів. Усе більше території України звільнялося від окупантів. З повідомлень підпільників Кам’янеччини й старости Івана Тимофійовича Боднара жителі села Слобідки-Рихтівської знали про події на фронті. Всім стало ясно, що незабаром і село теж буде звільнене радянськими військами. Лютий 1944 року видався надто теплим, сніг розтанув і поля висохли. Староста знав, що нацисти будуть забирати з сільських складів усе до останньої зернини. Він прийняв рішення розпочати сівбу зернових, щоб хліб не потрапив до рук нацистів, що й було зроблено, а частину зерна роздати селянам. Також староста декілька тварин з ферми віддав у приватні селянські господарства.

У кінці березня погода різко змінилася, почалися сильні снігопади. Протягом декількох діб сніг випав товщиною до 1 м. У ці дні нацистські війська під натиском Червоної армії масово відступали на захід. У Слобідці-Рихтівській та навколишніх селах зосередилася велика кількість нацистських військ.

В оселях сільських жителів нацисти рятувалися від холоду. Палили в печах усе, що горіло, з селянських хлівів виводили тварин й різали для харчування війська. Селяни залишали свої оселі й переховувалися в лісі та інших безпечних місцях. Просуванню гітлерівців на захід заважав глибокий сніг, нацистська військова техніка застрягала в ньому. Безліч її зупинилося в селі й навколо нього. Відступаючи, нацисти вирішили спалити село. Запалали хати, та полум’я не розгорялося й не перекидалося на інші будинки, бо заважав товстий шар снігу на дахах.

У ніч на 26 березня (з інших джерел – 4 квітня) Люфтваффе скинуло для відступаючих нацистських військ на поле Стрівка, що між селами Слобідка-Рихтівська й Рихта, продукти, одяг, пальне для техніки, взуття, боєприпаси тощо. Все це стало здобиччю селян найближчих сіл.

За одними джерелами 26 березня, а за іншими – 4 квітня, вранці жителі села помітили на полі Ваганів, що між селами Нагоряни та Слобідка-Рихтівська, групу вершників, що рухалася снігом до села. Це були розвідники Червоної армії. З хлібом і сіллю та великою радістю зустрічали слобідчани визволителів. Селяни намагалися перш за все пригостити воїнів скромною їжею, хоча й самі були напівголодні. А в найближчі години в село вступили регулярні радянські війська.

Починаючи з 5 квітня, боєздатні чоловіки мобілізовувалися в ряди нашої армії. Колишній староста села 5 квітня сам прибув до Кам’янець-Подільського військкомату з проханням направити його в діючу армію. Роботу старости в період окупації оперативно розслідувало НКВС. Було підтверджено підпільну діяльність Івана Тимофійовича Боднара проти окупантів. Разом з іншими односельчанами, яких нараховувалося понад 40 чоловік, він був направлений у діючу армію. На території Словаччини Іван Тимофійович загинув смертю хоробрих і похований біля села Стрілка в братській могилі з багатьма іншими воїнами Червоної армії. Очевидцем його смерті був односельчанин І.В. М’яскалюк, який повернувся з війни живим.

Прізвище Івана Тимофійовича Боднара викарбуване на меморіальній плиті в центрі села, біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам, поряд з іншими солдатськими прізвищами. З часу визволення села Слобідка-Рихтівська та нашого краю до завершення Великої Вітчизняної війни залишалося трохи більше року…

За час Великої Вітчизняної війни зі Слобідки-Рихтівської були мобілізовані на війну 373 чоловіки, з них 141 не повернувся з поля бою. На примусові роботи вивезено близько 50 юнаків і дівчат, двоє з них повернулися інвалідами, одна людина померла в нацистській неволі. За роки окупації загальна сума збитків господарствам колгоспу та приватним склала близько 500 000 карбованців.

Будьмо ж гідними нащадками тих, хто подарував нам радість буття, розгромивши в кривавій битві нацизм і утвердивши мир на землі.

Бережімо цей мир, як священний дар життя. Тож хай полум’я пам’яті всім нам, і нині сущим, і прийдешнім, не дасть забути ті уроки.

Редактор: Олександр ПОБЕРЕЖНИЙ, учитель історії Слобідсько-Рихтівської ЗОШ І-ІІІ ст.