Смілянський цукровий завод

Два бурякоцукрові заводи на околиці містечка Сміла Черкаського повіту Київської губернії Російської імперії[1] побудував у 1838 році граф А. А. Бобринський. В 1840 тут же був побудований механічний завод, який виготовляв обладнання для цукрових заводів, сільгоспінструменти та інші металовироби[2].

В 1842 при цукрових заводах відкрилася лікарня[2].

До 1861 року на заводах працювали кріпаки (у 1846 році тисяча людей була закуплена в Сумському повіті, ще тисячу Бобринський купив у Саратовській губернії), які жили в бараках при заводах і отримували продуктовий пайок і шість карбованців на місяць (сезонні робітники з місцевих селян отримували по три карбованці на місяць)[2].

Після будівництва через Смілу залізниці обсяги виробництва цукру почали зростати, а географія збуту розширюватися. У 1880-ті роки на заводі впровадили прогресивний для того часу дифузійний спосіб отримання соку цукрових буряків, у 1890-ті роки встановили на заводі електромотори[2].

У 1898 році цукробуряковий завод мав 575 робітників і виробив 197 000 пудів цукрового піску на суму 492 885 рублів . Другий завод був перетворений на рафінадний завод, який виготовляв цукор-рафінад (1898 року він мав 375 робітників і виробив 104 795 пудів рафінаду на суму 287 835 рублів)[1].

Економічна криза, що почалася в 1900 році, ускладнила становище робітничих цукрових заводів і в жовтні 1901 року вони почали великий страйк, який очолив слюсар Ст. Клочко. Бурякоцукровий завод не працював чотири дні, рафінадний — три дні, перш ніж до Сміли прибули війська та виступ придушили. Клочко було засуджено до вічної каторги[2].

У ході першої російської революції у червні 1905 року першими розпочали страйк робітники рафінадного заводу, а під час загального страйку 14-18 жовтня 1905 року робітники промислових підприємств Сміли висунули вимогу встановити 8-годинний робочий день. Наступний страйк робітників цукрових заводів тривала з 6 до 18 грудня 1905 року і була придушена військами, що прибули[2].

Після початку першої світової війни у 1914 році у зв'язку з мобілізацією чоловіків призовного віку в діючу армію та скороченням посівів цукрових буряків обсяги виробництва цукру на заводах знизилися, основна частина випущеного цукру продавалася військовому відомству[2].

У жовтні 1915 року робітники рафінадного заводу два дні страйкували, в результаті заводовласники були змушені піти на поступки і підвищити їм зарплату[2].

У травні 1917 на рафінадному заводі виникла група РСДРП(б), пізніше на рафінадному заводі почалося формування загону Червоної гвардії[2].

12 (25) листопада 1917 року на волосному з'їзді Рад було прийнято рішення про встановлення Радянської влади у Смілі та волості, проте вже 1 березня 1918 року Смілу окупували австрійсько-німецькі війська, які залишалися тут до листопада 1918 року. Надалі, до 9 січня 1920 року селище залишалося в зоні бойових дій громадянської війни. Пізніше заводи відновили[2].

В 1921 розпочалася ліквідація неграмотності і при підприємстві був відкритий заводський клуб[2].

У березні 1923 Сміла стала районним центром, а в 1926 отримала статус міста районного підпорядкування, що сприяло її розвитку як промислового центру. Для підготовки кваліфікованих робітників ще в лютому 1923 року при рафінадному заводі відкрили курси фабрично-заводського навчання, а в 1925 році в Смілі розпочав роботу технікум цукрової промисловості (надалі отримав назву механіко-технологічний технікум цукрової промисловості ім. 15-річчя ЛКСМУ[2].

У ході Великої Вітчизняної війни 4 серпня 1941 року місто було окуповане німецькими військами . Радянські підпільники неодноразово робили диверсії на обох цукрових заводах. 29 січня 1944 місто звільнили радянські війська, але гітлерівці, що відступали, повністю зруйнували цукрові заводи[2].

Відповідно до четвертого п'ятирічного плану відновлення та розвитку народного господарства СРСР було прийнято рішення про відновлення одного цукрового заводу і ще до кінця 1949 року Смілянський цукровий завод розпочав роботу[2].

У період з 1950 до 1970 року виробничі процеси на цукроварні були механізовані і його продуктивність збільшилася майже вдвічі[2]. Пізніше на базі заводу було створено Смілянський цукровий комбінат.

В цілому, за радянських часів цукровий комбінат входив до числа провідних підприємств міста[3][2][4][5].

Після проголошення незалежності України комбінат перейшов у відання Державного комітету харчової промисловості України. Надалі, державне підприємство було перетворено на відкрите акціонерне товариство.

Крім цукру, Смілянський цукровий комбінат та Харківський завод харчових кислот виготовляли лимонну кислоту. У 2006 році харківський завод припинив випуск лимонної кислоти, і Смілянський цукровий комбінат залишився єдиним виробником лимонної кислоти на території України[6].

У 2007 році комбінат виробив 2,2 тис. т. цукру, 423 тонн лимонної кислоти, а також 17,35 тис. т. жому і 1 тис. т. меляси, але почалася в 2008 році економічна криза (що скоротила попит на цукор у підприємств харчової промисловості) та вступ України до СОТ (після якого в країну було дозволено імпорт цукру-сирцю за пільговою митною ставкою)[7] ускладнили становище підприємства.

У липні 2010 року звернення акцій ВАТ «Смілянський цукровий комбінат» було зупинено[8], надалі підприємство було реорганізовано у товариство з обмеженою відповідальністю «Смілянський цукровий завод».

В 2015 завод був закритий і його обладнання почали розбирати на металобрухт[6]. У квітні 2019 року завод був визнаний банкрутом[9].

• сторінка заводу в каталозі провідних підприємств України