Соболєв Віктор Вікторович

Родився в Петрограді. У 1938 закінчив Ленінградський університет, там же в 1941 — аспірантуру. З 1941 працює в Ленінградському університеті (з 1948 — професор, завідувач кафедрою астрофізики, в 1961-1962 був директором обсерваторії університету).

Наукові роботи відносяться до теоретичної астрофізики. Перші роботи присвячені фізиці газових туманностей. У них запропонований метод визначення температур туманностей, заснований на розгляді енергетичного балансу електронного газу, з'ясовано роль світлового тиску в динаміці туманностей. Інший цикл робіт присвячений вивченню нестаціонарних зірок. Розробив теорію світіння рухомих середовищ і застосував її до з'ясування фізичних умов в оболонках зірок типів Вольфа—Райє, Be, нових і інших. Вказав, що через наявність градієнта швидкості фотони спектральних ліній отримують можливість виходити з глибоких шарів атмосфери безпосередньо, минаючи звичайний процес дифузії; цим радикально спрощується дослідження променевої рівноваги рухомих атмосфер. Висловив ідею, що червоні гіганти і надгіганти мають гарячі ядра, оточені потужними атмосферами. Основні результати цього циклу досліджень підсумовані в його монографії "Рухомі оболонки зірок" (1947, англ. пер. 1960). У 1970-ті роки теорія рухомих оболонок зірок Соболєва отримала широке застосування при розробці послідовної теорії зоряного вітру.

У 1941 ввів у теорію утворення спектральних ліній наближення повного перерозподілу за частотами, що є основою сучасної теорії лінійчатих спектрів зірок, і в 1949 вперше отримав строгі рішення задачі про утворення ліній поглинання в спектрах зірок в цьому наближенні. Великий ряд робіт присвячений теорії переносу випромінювання та її астрофізичним застосуванням. Сформулював і вирішив в 1943 рівняння переносу випромінювання з урахуванням поляризації (для випадку релєївського розсіювання). Вказав на можливість виявлення поляризації у затемнено-подвійних, один з компонентів яких — зірка раннього типу (ефект Соболєва—Чандрасекара). Досліджував нестаціонарні поля випромінювання і дав застосування розвиненої ним теорії до пояснення ряду явищ при спалахах нових. Запропонував імовірнісне тлумачення проблеми переносу випромінювання. Перераховані результати викладені в його монографії «Перенесення променистої енергії в атмосферах зірок і планет» (1956, англ. пер. 1963).

Детально досліджував асимптотичні властивості полів випромінювання при анізотропному розсіянні (глибокі шари атмосфери; випромінювання, що виходить з оптично товстого шару). Істотно просунувшись вперед в розпочатому ще в 1940-ті роки в роботах В. А. Амбарцумяна і С. Чандрасекара побудові загальної теорії анізотропного розсіювання світла, Соболєв у 1960-і роки фактично завершив її створення. Дав низку застосувань розвиненої ним теорії анізотропного розсіювання до визначення оптичних властивостей планетних атмосфер. Результати всього цього циклу досліджень підсумував у книзі «Розсіювання світла в атмосферах планет» (1972, англ. пер. 1975).

Вів велику педагогічну роботу. Автор стандартного підручника «Курс теоретичної астрофізики» (3-тє вид. 1985). Творець ленінградської школи теорії переносу випромінювання.

Голова Комісії з фізики зірок і туманностей Астрономічної ради АН СРСР (1958-1972). З 1973 очолює Раду з підготовки астрономічних кадрів.

Герой Соціалістичної Праці (1985).

Його ім'ям названий Астрономічний інститут ім. В. В. Соболєва в Петербурзі а також, астероїд головного поясу 2836 Соболєв, відкритий 22 грудня 1978 року.

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Соболев Виктор Викторович. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
• В.В.Иванов. Памяти В.В.Соболева