Субрахманьян Чандрасекар

Субрахманьян Чандрасекар (там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர், англ. Subrahmanyan Chandrasekhar, 19 жовтня 1910, Лахор, Пенджаб, Британська Індія — 21 серпня 1995, Чикаго, Іллінойс, США) — таміло-індійський та американський астрофізик, лауреат Нобелівської премії з фізики.

Субра́хманьян Чандрасе́кар
там. சுப்பிரமணியன் சந்திரசேகர
англ. Subrahmanyan Chandrasekhar
Народився 19 жовтня 1910(1910-10-19)
Лахор, Пенджаб, Британська Індія
Помер 21 серпня 1995(1995-08-21) (84 роки)
Чикаго, Іллінойс, США
·зупинка серця[1]
Місце проживання Чикаго
Країна Британська Індія (1910-1947)
 Індія (1947-1953)
 США (1953-1995)
Національність таміл
Діяльність математик, фізик, астроном, астрофізик, науково-педагогічний працівник
Alma mater Кембриджський університет (Триніті коледж)
Президенсі коледж
Галузь астрофізика
Заклад Чиказький університет
Ступінь доктор філософських наук
Науковий керівник Ральф Фаулер
Аспіранти, докторанти Donald Edward Osterbrockd, Bimla Butid, Donat Wentzeld, Jeremiah P. Ostrikerd, Guido Münchd[2], Steven Lawrence Detweilerd[2], Russell Kulsrudd[2], Anne Barbara Underhilld[2], John C. Millerd[2], Norman Ronald Lebovitzd[2], Morris L. Aizenmand[2], Yavuz Nutkud[2], John L. Friedmand[2], Arthur Dodd Coded[2], Merle Goldd[2], Surindar Kumar Trehand[2], Юсеф Собуті[2], Eberhart Jensend[2] і H. Lawrence Helferd[2]
Членство Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія наук США, Індійська національна академія наукd, Американське астрономічне товариство[3], Баварська академія наук і Всесвітня академія наук[4]
Відомий завдяки: межа Чандрасекара
У шлюбі з Lalitha Doraiswamyd
Родичі Чандрасекара Венката Раман[5]
Нагороди Нобелівська премія з фізики (1983)
Медаль Коплі (1984)
Медаль Генрі Дрейпера (1971)
Національна наукова медаль США (1967)
Падма Вібхушан (1968)
Автограф
 Субрахманьян Чандрасекар у Вікісховищі

Біографія

Народився в Лахорі, Британська Індія (тепер Пакистан) в родині тамільського походження. Його дядьком був інший нобелівський лауреат Чандрасекара Венката Раман. Мати майбутнього вченого переклала на тамільску мову «Ляльчин дім» Генріка Ібсена. Саме вона сприяла пробудженню зацікавленості Чандри в науках.

Спочатку Чандра навчався вдома, потім в індуїстській вищій школі в Мадрасі, а в 1925—1930 — в Президенсі коледжі, отримавши там ступінь бакалавра.

У 1930 отримав від індійського уряду стипендію для навчання в Кембриджі[6]. Він вступив до Триніті коледжу й почав дослідницьку роботу під керівництвом Ральфа Фаулера. За порадою Поля Дірака провів рік в Інституті теоретичної фізики в Копенгагені, де зустрічався з Нільсом Бором.

Влітку 1933 року отримав ступінь доктора філософії.

Відомість набув завдяки працям над проблемою стабільності та еволюції білих карликів. Він встановив, що білі карлики з масою приблизно в 1,44 раза більшою за масу Сонця нестабільні й мають колапсувати. Ця величина (1,44 M☉) стала відомою як межа Чандрасекара. Чандрасекар запропонував цю теорію 1930 року, але проти неї виступив Артур Еддінгтон, який на той час був провідним теоретиком у галузі будови зір[6]. Ніхто з європейських фізиків не підтримав Чандрасекара, що стало для нього великим розчаруванням й однією з причин подальшого переїзду до Чикаго. 1983 року за це відкриття його нагородили Нобелівською премією.

1937 року Чандрасекара запросили на роботу до Чиказького університету на посаду професора-асистента Отто Струве та президента Роберта Мейнарда Гатчінса. У цьому університеті він залишився на все життя.

Наукова робота

Тривалий час працював над кожною проблемою, тому його діяльність можна розбити на періоди.

У 1929—1939 він вивчав структуру зір, зокрема будову білих карликів.

У 1939—1943 займався зоряною динамікою.

Потім він зосередився на проблемах радіаційних переходів та від'ємно зарядженого йона гідрогену (1943-1950).

У 1950—1961 здійснював дослідження в галузі гідродинаміки та гідродинамічної стабільності.

У 1960-х він вивчав рівновагу та стабільність еліпсоїдних форм, а також працював над загальною теорією відносності.

У 1971—1983 працював над теорією чорних дір, а наприкінці 1980-х почав роботу над теорією зіткнень гравітаційних хвиль[6].

У 1952—1971 був редактором Astrophysical Journal.

У 1957 отримав премію Румфорда Американської академії мистецтв і наук за дослідження радіаційного балансу енергії в зорях.

Див. також

Бібліографія
  • Чандрасекар С. Введение в учение о строении звезд. — М. : ИЛ, 1950. — 476 с.
  • Чандрасекар С. Жидкие кристаллы. — М. : Мир, 1980. — 344 с.
  • Чандрасекар С. Математическая теория чёрных дыр. — М. : Мир, 1986. — 264+360 с.
  • Чандрасекар С. Перенос лучистой энергии. — М. : ИЛ, 1953. — 432 с.
  • Чандрасекар С. Принципы звездной динамики. — М. : ИЛ, 1948. — 264 с.
  • Чандрасекар С. Стохастические проблемы в физике и астрономии. — М. : ИЛ, 1947. — 168 с.
  • Чандрасекхар С. Эллипсоидальные фигуры равновесия. — М. : Мир, 1973. — 289 с.

Джерела
  1. https://elpais.com/diario/1995/08/24/agenda/809215201_850215.html
  2. Математична генеалогія — 1997.
  3. NNDB — 2002.
  4. https://twas.org/directory/chandrasekhar-subrahmanyan
  5. Google Doodle celebrates birthday of S. Chandrasekhar // The Hindu — 2017. — ISSN 0971-751X
  6. O'Connor, J. J.; Robertson, E. F. Subrahmanyan Chandrasekhar. Biographies. School of Mathematics and Statistics University of St Andrews, Scotland. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 21 травня 2012.
  7. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  8. Эволюция Звёзд.
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.